живий журнал. мишко.

Їдучи на авто в столицю країни з півночі обов'язково проїжджаєш містечко Дікірх. В Люксембурзі майже всюди продають однойменне місцеве пиво, а ще в місті є музей, повз який лейтенант запасу механізованих військ не міг проїхати:

Музей тут збудували не випадково - саме в цих місцях відбувались найдраматичніші події Арденської наступальної операції - захоплення американськими військами плацдарму на лівому березі річки Зауер. Цій події присвячені масштабні діорами. Всі манекени в натуральну величину, одягнуті в автентичні однострої, декорації настільки реалістичні, що від сцени транспортування пораненого в ногу солдата мою дружину ледь не знудило:

На вході нас зустрічає американський танк M47 Patton - названий на честь американського генерала Джорджа Паттона - командувача 3-ї армії, яка якраз і захопила плацдарм на лівому березі Зауеру. Це останній американський танк спроектований під екіпаж з 5 чоловік. Американці отримали цей танк в 1952 році, тож в Другій Світовій танк повоювати не встиг. Зате взяв участь у всіх подальших конфліктах: індо-пакістанській війні 1965р (за Пакістан), арабо-ізраїльській війні 1967р (за Йорданію), турецькому десанті на Кіпр, ірано-іракській війні (в складі ЗС Ірану) і югославських войнах (використовувавсь хорватами). Аж до 90х років ці танки стояли на озброєнні країн НАТО і СЕАТО (американці щедро пічкали ними своїх союзників). На базі шасі від цього танка в збройних силах Іспанії до цих пір служать гусеничні тягачі. Що характерно - за американців цей танк так жодного разу і не повоював.

А це основний бойовий танк американської армії під час Другої Світової - M4 Sherman. Якщо не брати радянський Т-34, то Sherman був наймасовішим танком тієї війни.

До експонатів можна доторкатись. Dodge WC52:

Славнозвісний джип Вілліс - постачавсь в Радянську Армію за ленд-лізом:

Націонал-соціалістичний транспортний засіб NSU Kettenkraftrad HK101:

Сьогодні в клубі будуть танці - німці їдуть в село на дискотівку (напівбронетранспортер Sd.Kfz. 251):

Амфібія від Вольксвагена:

Протитанкова самохідна артилерійська установка SdKfz 138/2 Hetzer, використовувалась проти танків, розроблялась і виготовлялась в окупованій Чехословаччині, навіть по закінченню війни продовжувалась вироблятись для їхньої і по замовленню для швейцарської армій, де служила аж до 1970х:

Зліва шифрувальна машина нацистів "Енігма" на яку так полювали британські та американські спецслужби, справа її американський аналог - Converter M-209:

На перший погляд це АК-47, але це ще до Калашникова - Sturmgewehr 44 і його варіанти:

Вірите чи ні, але я завжди знав, що трудову книжку могли вигадати лише в тоталітарній країні:

Мій фотозвіт не вмістив навіть відсотка від побаченого мною в музеї. Я, чесно кажучи, не сподівавсь, що в такій маленькій країні (збройні сили якої нараховують аж 450 одиниць о/с) військовий музей може мати таку багату колекцію. Однозначний must-see.

Після більше ніж річної відсутності приїжджав на 10 днів до України. Потрошку буду ділитись враженнями. Летів до Львова, а не до Києва, як минулого разу, заразом зацінив новий термінал львівського аеропорту. Новий термінал "А" мені сподобавсь.

Я двічі літав зі/в старий термінал - збудований в 50-ті за типовим радянським проектом термінал "1". Його трохи підлатали в 1999р. під якийсь міжурядовий саміт, але все одно він мені не сподобавсь: тісний, без багажних стрічок (багаж тупо кидали з дірки в стіні прямо в зал, де люди набігали і розбирали свої сумки), без кліматизації. Як добре, що в серпні всі внутрішні рейси з цього старого терміналу "1" переведуть в новий "А".

Отже, новий термінал справді радикально відрізняється від свого старшого брата - тут більше простору, більше денного світла:

Більше табло, на якому хоча і не багато рейсів, але щомісяця з'являються якісь нові напрямки, наприклад Wizz Air цього року сполучить Львів з Міланом (Бергамо):

В аеропорту працює безкоштовний Wi-Fi середньої якості, що не зовсім типово, сподіваюсь, цю послугу залишать, адже коштує вона копійки, а туристам буде приємно. Є кілька банкоматів всіх основних банків і обмінний пункт ПУМБу (контора Ахметова, хто б сумнівавсь). При обміні валют мене попросили показати паспорт, я дав їм свій закордонний, тоді мене спитали як мене по-батькові (в закордонному паспорті такої інфи нема). Цікаво, іноземців, які стояли в черзі на обмін теж запитували "Як звуть вашого батька?" :-) Того ж дня в центрі Львова неподалік від площі Міцкевича я без зайвих документів і запитань обміняв євро, мені навіть квитанцію не дали - не країна, а цирк.

Дуже потішили дівчата в довідковій: я зайшов запитати якою маршруткою можна доїхати до центру Львова, обмовившись, що збираюсь пообідати в Пузатій Хаті. Дівчата дістали безкоштовну карту, позначили на ній обидві Пузаті Хати центрального Львова, позначили найближчу зупинку. Я не хотів брати одноразову паперову карту з собою з екологічних міркувань, але їм таки вдалось всучити мені зменшену (більш екологічно свідому) версію. П'ять балів за організацію довідкової служби.

Ще одна нетипова для України річ - аеропорт названий на честь короля, стоїть його погруддя:

Мені одному здається, що з точки зору української мови це позначення не зовсім вірне? Мало б бути "Приліт міжнародних рейсів". І з яких це пір в українській мові почали писати слова заголовка з великої літери?

Погано у наших людей не лише з рідною мовою, а й з португальською. Я розумію - хотіли зробити гостям приємно, привітати їх рідною мовою, так запитайте у native speaker як його ото правильно написати. Знайомий португалець виправив - має бути "Bem-vindo a Lviv".

Я читав критику нового аеропорту від Портникова, мовляв, в сезон відпусток (коли люди задавалось би мали всією сім'єю летіти на відпочинок) він стоїть майже порожній. Це справді так - дивіться самі на табло, скільки там рейсів, уважно придивившись можна помітити, що деякі рейси вказані двічі (код-шерінг). На практиці це означає, що після посадки мого рейсу з Варшави прикордонники перевіривши паспорта пасажирів просто залишили свої робочі місця - проміжок між рейсами великий, а пасажиропотік такий низький, що сидіти в скляній кабінці весь день немає змісту. Можна звичайно плакатись, що в Україну ніхто не хоче літати, але для пасажира це плюс - менше черг біля стійок, скупчення людей на паспортному та безпековому контролі, більше місць для сидіння і взагалі - душевний комфорт. Багато європейців навмисно літають на відпочинок з маленьких аеропортів (див. мій звіт про міжнародний аеропорт "Роттердам-Гаага"), щоб не стояти в чергах. Щось подібне читав і про московський аеропорт Внуково, який відбирає пасажирів у більших аеропортів Москви за рахунок швидшого проходження пасажиром всі передпольотних формальностей. Це я до того, що недозавантаженість пасажиропотоку - непогана маркетингова фішка.

Залишивши будівлю терміналу я попрямував на зупинку маршруток. Саме в маршрутці до мене дійшло, що я вже в Україні.

В Роттердам я добиравсь з прекрасного голландського міста Хорінхем, що в провінції Південна Голландія (та сама провінція, де знаходиться Роттердам). Місто знаходиться на самому березі річки Бовен-Мерведе, яка відділяє Південну Голландію від Північного Брабанту, тому я помилково прийняв місто за брабантське. Ця дзвіниця почала просідати ще коли її лише будували, тому зараз вона трохи нахилена.

В місті ми були недовго, а шкода - воно справді варте ще хоча б одних відвідин. Але мені треба було рушати далі на Роттердам, а моїм супутникам повертатись додому в Амстердам.

Зі станції Хорінхем мені треба було доїхати до станції Дордрехт, де пересісти на поїзд до Роттердаму. На моє здивування, прямо в самому серці Нідерландів - провінції Південна Голландія не всі залізничні лінії віддані на відкуп державному перевізнику NS. Прямо таки на станції стояв автомат з продажу безконтактних транспортних карт (використовуються усіма операторами громадського транспорту в Нідерландах) і точка для зчитування цих карт від транспортного оператора Arriva. У вестибюлі станції працювала квиткова каса Arriva, де теж можна було завантажити гроші на картку. Я не зміг завантажити гроші на картку з допомогою апарату, тож зробив це в касі. В принципі, може я поспішив, бо є шанс, що мінімальний баланс в 20 євро на картці для поїздок в поїздах державної компанії NS на приватних регіональних перевізників не розповсюджується:

Ця ділянка залізниці називається MerwedeLingelijn і курсують нею поїзди під маркою Spurt (електричні, швейцарського виробництва Stadler GTW):

Всередині - як стандартний Сіменсівський Sprinter чи S-Bahn:

Але є 2 нюанси, через які я б хотів побачити альтернативних перевізників залізницею і у нас в Північній Голландії, і в Україні.
Нюанс перший - безкоштовне перевезення велосипеда (в державного перевізника ця послуга платна - 6 євро на день). Щоправда, як і будь-яка шара вона має обмеження:

Нюанс другий - шаровий якісний Wi-Fi. Таке зараз є і в багатьох поїздах державного перевізника.

Основний недолік поїздів Spurt - як і в їхніх побратимів Sprinter тут немає туалетів. Тому довелось терпіти до Дордрехта (щось з 30хв), щоб там довідатись, що туалети платні - 50 центів і автоматизовані - треба закинути монету саме такого номіналу. В мене в кишені було лише 2 банкноти по 10грн (так, гетьман Мазепа!) і ювілейна монета номіналом 1грн "65 років Перемоги", яку я віз для місцевого нумізмата. Останню я вже ладен був використати, але пошкодував імпорту машину, яка могла і загнутись від квінтесенції "япомнюягаржусь". Саме в цей час по станції оголосили, що поїзд, в який я мав сідати зробить зупинку на станції Роттердам Стадіон. Мобільна версія гугло-карт про таку станцію нічого не знала, я планував вийти на станції Роттердам Ломбард'єн, а далі або йти пішки, або сісти на якийсь громадський транспорт. "Круто, не прийдеться під дощем іти" подумав я і заваливсь в поїзд доверху забитий фанатами Фейенорда. Добре, що поверх футболки збірної України на мені була курточка Tommy Hilfiger, а моя зроблена ще в Україні зачіска "збоку двійочка, зверху трійочка" гармонійно виглядала на фоні таких самих зачісок вдягнених в абібас роттердамських бидлосиків: доїхав без пригод. Роттердам Стадіон - це і не станція зовсім, а так - платформа. Проте обладнана всім необхідним для подорожей по безконтактним карткам. Працює вона лише під час якихось заходів на стадіоні, тобто просто так поїзди на ній не зупиняються.

Станція діє з 1937року, коли власне і збудували стадіон. Порадувало архаїчне табло з напрямками руху, яке, однак, не працювало:

Вилізши на надземний перехід я спустивсь до стадіону. На виході зі станції у бидла перевіряли квитки, але безконтактну чип-карту в мене ніхто не запитав. Тут же мене чекали 3 моїх земляків-співробітників, з якими ми пробивали цей виїзд.
На стадіо потрапили без зайвих питань і штовханини, я вже колись був в Нідерландах на Лізі Чемпіонів, а саме на грі Динамо з Аяксом в 2010. Відмінностей між тією і цією грою вагон. В Роттердамі продають на матчах пиво, яке треба купувати за монетки, які продають автомати (тут так всюди на стадіонах). В Амстердамі ми сиділи на трибунах разом з сім'ями, які співали "No woman - no cry" і "Three little birds". В Роттердамі нашими сусідами було абібасне робітничо-селянське бидло. Але до пори до часу воно було досить мирне

Ми тихенько смоктали пивко, підтримуючи з київських зарядів лише "Слава Україні - Героям Слава" (фан-сектор Динамо був прямо поруч від наших місць - наш сектор був майже на межі). Киянин серед нас був лише один. Я ще й, вийобуючись, перекрикував "Вперед ~~Киев~~ Харьков - МЬІ С ТОБОЙ", чим викликав у голландців батхерт - слово "Харьков" їм було явно до болю знайоме.

А супортити голландці вміють - весь стадіон підтримує клуб, я, навіть не бачив де в них сектор фанатів - весь стадіон і був роттердамським фан-сектором:

Двіженія почались, коли наші забили гол в доданий час і ми почали стрибати з прапором - кілька разів отримав з заду по спині і голові - не сильно, з ніг не збило, таки треба було йти на сектор Динамо (стюарди пускали). Натовп би нас затоптав, але стюарди їх вдало стримували - бугаї ще ті. Ну і бидло явно боялось отримати стадіонний бан. Нас залишили на секторі, а місцевих випустили, дехто, проходячи повз, тиснув руку - ріспектували за виїзд :-)

Вивели нас через якийсь зовсім лівий вихід, ми одразу заблукали і знайшли зупинку потрібного трамваю досить пізно, гра закінчилась в 22:00, але додому я потрапив вже після 2-ї ночі. Гадаю, дівчата цей виїзд запам'ятають надовго.

Почалось все з того, що восени 2006 року муніципалітет Цюриха повідомив про те, що Вінниці будуть подаровані тридцять вживаних трамваїв марки Karpfen Be4/4, які раніше працювали в Цюриху. Швейцарці забезпечили додатково ремонтні комплекти і витратні матеріали, і навіть транспортування вагонів до Вінниці. Вони експлуатуються на трамвайних коліях міста із середини 2007 року і у використанні виявилися не гіршими вагонів типу Tatra КТ4.(c)wiki

Вирішили не відставати і Чернівці, але, оскільки трамвайні рельси в Чернівцях були демонтовані ще в 1967 році, а тролейбуси в Європі не такі вже й популярні (в Голландії вони є лише в Арнемі), то міськрада закупила в Німеччині списані з міських маршрутів низькопідлогові автобуси:

Щоб не було сумнівів - автобуси такі дійсно німецькі, див. наклейки. І хоча вони бігали 20 років, але виглядають так само, як СітіЛази, які 6 років бігали по Чернівцях. Дуже скоро і їх розхуярять:

До фашистських попереджень швидко доліпили православні, а от рекламу ще не встигли:

Як і в СітіЛазах є місця для дитячих візків, що не може не тішити, правда 90% часу вони переповнені, так що мамочкам не пролізти. Автобус з Любеку біля Турецької Криниці в Чернівцях:

Окрім німців Чернівцями ще бігають автобуси з Женеви і Цюріху. Крім них ще закупили тролейбуси. А в старих тролейбусах, принаймні на маршруті номер 1 поставили систему GPS схожу на ту, яку я бачив в таксі рік тому:

Крім того на автобусних і тролейбусних зупинках встановили гучномовці з так званим "міським радіо" - На 10 зупинках громадського транспорту встановлені ретранслятори, які повідомляють городянам та гостям міста корисну інформацію: найсвіжіші новини, важливі події, графік руху маршрутних авто, соціальну рекламу, правила поведінки на дорозі та багато іншого. Решту часу з динаміків транслюватимуть приємну інструментальну музику.

Якщо чернівчани та вінничани юзають second hand техніку, то львів'яни пішли ще далі - у них third hand получається: Вінниця подарувала Львову два трамваї. Я їх бачив, нічо так. Всередині звісно "зливайте воду" - Швейцарією і не пахне, зате пахне потом. А от зовні ржачні:

Їм напевно Мутко текст писав - "Park of Culture". Ну і щоб москалі боялись - SS Olha!

Одна з найкрасивіших і найчарівніших країн, які нам доводилось бачити. Надзвичайно красива - Португалія. Ми літали туди лише на тиждень і побачити встигли лише столицю та її найближчі околиці - Кашкайш та Сінтру, але обов'язково повернемось туди ще, особливо тягне на пляжі південної частини.

Перше, що помічаєш живучи в самому центрі міста - це маленька бруківка і любов до кахлів як основного елементу оздоблення будинків:

Це одна з центральних вулиць з безліччю кафешок, магазинів з сувенірами і тому подібними туристичними атракціями - Руа Аугушта:

Поруч знаходиться жива архітектурно-інженерна пам'ятка стім-панку - підйомник Санта Жушта.

Введений в користування в 1902 році, він спочатку мав парову тягу, але за п'ять років переведений на електричне живлення.

Раніше він виконував транспортну функцію піднімаючи людей з долини на один з пагорбів. Зараз це виключно туристична атракція ну і пам'ятник архітектури в нео-готичному стилі. Конструктор цього дива був учнем французького інженера Ейфеля. Ну і не без португальського відчуття прекрасного, тому вийшло дуже гарно:

Ми ще в аеропорту купили паперові добові проїзні квитки на всі види міського транспорту муніципального перевізника Carris (фактично всі види транспорту крім метро і приміських електричок). Коштувало це 3.50 євро. Підйомник покривавсь цим квитком теж. Для безконтактних карток в кабіні стоїть зчитувач, оперує посадкою і висадкою ліфтер:

Інтер'єр кабінки майже не змінивсь за 100 років (зараз вона вміщує 29 людей за раз).

З кабінки відкривається чудовий краєвид на руїни кармелітського монастиря:

На площу Росіо:

На замок Святого Георгія:

І врешті-решт на затоку:

Ще в Амстердамі співробітник португалець пояснив мені, що в Лісабоні ніхто не купається, бо нема де, та й "холодно". Я цьому не йняв віри, бо гугло-карти показували, що Лісабон таки має вихід до якоїсь водойми. На другий по прибуттю в столицю Португалії день запитав у тітоньки на рісепшені, чи не знає вона, де тут можна покупатись? Тітонька відповіла, що найкращі пляжі в місті Кашкаєш і туди треба їхати приміським потягом від вокзалу Каіш-ду-Содре. В нас ще були 24-годинні проїзні на міський транспорт, які ми купили в аеропорту в перший день, тому я вирішив, що краще не сідати на потяг в Каіш-ду-Содре, а доїхати на міському транспорті якнайдалі на захід в напрямку руху приміського потяга, а сісти на нього на якійсь проміжній станції, ще й місто побачимо. Тоді я ще не знав, що:

1) ціна на залізничний квиток в Португалії за голландськими мірками просто смішна.
2) ціна обраховується за зональним принципом, а не за кілометражем.

Але в одному ми не прогадали - прогулянка була варта згаяного часу. Почалось все з того, що автобуса ми чекали на площі Ратуші. Ось і сама лісабонська ратуша, на балконі якої 5 жовтня 1910 року португальські революціонери проголосили повалення монархії і створення Першої Португальської Республіки.

...проїжджаємо повз якийсь старовинний будинок, яких в Лісабоні безліч, дарма, що в ХVIII сторіччі він зазнав руйнувань від природної стихії. Увагу привернула камера ТБ, явно не формату місцевого ТРК "Чернівці", а чогось посерйозніше, чи що. Ну і якісь вартові в формі а-ля "загадай, як ти в гуртожитку грав в Козаки, замість розрахунку електричних кіл":

Ми одразу вискочили з автобусу і підійшли до натовпу, що якраз збирався навколо. Із спілкування північно-європейських туристів з поліцаями вдалось з'ясувати, що зараз тут буде офіційний прийом на честь візиту якоїсь іспанської принцеси до Португальської Республіки. В глибині виднілись блискучі каски піших гвардійців, що дуже сильно нагадували кірасирів з тих же таки Козаків:

Практично одразу на горизонті з'явились кірасири як то їм і належиться - тобто верхи на конях:

Красавчики. Хоча почекайте, там були ще й жінки, мабуть з міркувань гендерної рівності:

Вся ця братія дуже швидко проїхала, а автомобільний кортеж з високими гостями зарулив у двір. Одразу після цього дорогу знову відкрили для автобусів. Суб'єктивно блокування тривало хвилин 20, не більше. На вулиці з'явились звичайні лісабонські пасажирські автобуси:

Але ми на них не сіли, а пішли далі пішки, вздовж монастиря єронімітів (там ще музей археології є, але ми в нього не потрапили, просто прогулялись поруч). В цьому монастирі моливсь Васко да Гама перед мандрівкою до Індії, а ще тут підписали ту саму Лісабонську угоду, яка зараз є де-факто Конституцією ЄС:

Від нього через сад-площу Імперії ми вийшли до площі Рози ~~Люксембург~~ Вітрів. Подарована Лісабону Південно-Африканською Республікою, зроблена з різнокольорового мармуру. Причому це ще було в часи апартеїду, ну але і в Португалії тоді був диктатор Салазар. А поруч - просто гігантський пам'ятник першовідкривачам - Padrão dos Descobrimentos:

Знайдіть тут Фернана Магеллана, Васко да Гаму, Бартоломеу Діаша:

І це лише лівий бік, а є ще правий, правда там я відомих прізвищ не знайшов. З цієї точки класно фоткатись на фоні моста "25-го квітня", який сполучає Лісабон з південним берегом річки Тагус. На тому березі видно статую Ісуса, таку як в Ріо, тільки меншу. До 1974р. міст носив ім'я тодішнього диктатора Салазара, а потім був перейменований на честь дня, в який цього вождя турнули. Зовні нагадує ~~станцію метро~~ міст Золоті Ворота в Сан-Франциско, але будували його ті самі люди і за тим же проектом що й інший відомий міст в Bay Area - Bay Bridge (SF-Oakland bridge). Загальна довжина - 2277.64 метра.

Мандруємо далі на захід тримаючись набережної з одного боку і залізничної колії з іншого. Раптом, за черговою мариною з'являється дивовижної краси будівля. Якщо хтось з моїх друзів грав в Козаки на острівних картах з можливістю самостійно обрати націю, то, мабуть, більшість обирала саме португальців, адже на морі в них був додатковий юніт - галеон, а ще їхній порт окрім основної виконував функцію башти - мав оборонну артилерію.

Так, це саме ця будівля, яка надихала київських програмістів з GSC Gameworld на створення будівлі португальського порту в Козаках:

Насправді це ніякий не порт, це башта (Башта Белем, тобто Віфліємська Башта), що була частиною оборонного комплексу, який мав захищати Лісабон з півдня обстрілюючи ворожі кораблі, що зайшли в гирло річки Тагус. Це все я дізнавсь відвідавши музей всередині башти:

В цей час там було декілька груп галасливих португальських школярів, але вони не заважали насолоджуватись середньовічним шедевром архітектури:

Крім оборонних функцій башта ще слугувала в'язницею і артилерійським складом, а збудували її на честь того самого Васко да Гами, коли він відкрив морський шлях в Індію.

Наступним пунктом імпровізованої мандрівки західними передмістями Лісабону був Музей Учасників Бойових Дій, але про це в наступній розповіді.

Під час нашої прогулянки вздовж набережної надибали музей з військовою тематикою, повз який я не зміг пройти:

Скажу одразу - музей на любителя. Якщо когось справді цікавить військова історія - в Лісабоні є значно кращий (за описом наших лісабонських друзів) музей - Національний Військовий Музей поблизу станції Санта Аполлонія. До нього ми, на жаль, не встигли потрапити. Тому задовольнились цим. Мене насторожило, що ще при вході мене намагались нагрузити купити подвійний квиток в цей музей, та в музей рептилій. "Якась шарашка" - подумав я. На щастя, це була таки не шарашка, але "осадочек остался".

2 гаубиці і БТР:

Виставка моделей літаків часів Другої Світової. Ми з братом під керівництвом батька займались авіамоделюванням свого часу.

На передньому фланзі - винищувач Як-9, позаду - славнозвісний Іл-2, який німці називали "літаючим танком", або "чорною смертю", якщо вірити радянській історіографії. Є також відома відеогра, в яку мій брат рубається ночами. Фото зроблено для нього.

І знову він:

Бойова техніка колоніального періоду?

Стрілецька зброя імперії. Чомусь, звільнившись від Португальського панування Мозамбік розмістив на своєму гербі не ці гвинтівки, а АК-47.

Пам'яті португальців, що віддали своє життя захищаючи територіальну цілісність імперії.

Гаубиця зблизька (цікаво, а проти кого вони її теоретично використовували?):

БТР португальського виробництва Bravia Chaimite. Активно використовувалась в колоніальних війнах, ще й досі перебуває на озброєнні країн Латинської Америки і Близького Сходу.

От просрали Африку і тепер маєте:

Армія армією, але Португалія завжди пишалась флотом:

Танк часів Другої Світової М5А1 "Stuart" виробництва США дістався Португалії в 1957 році. Використовувавсь армією і національною гвардією. Це єдиний португальський танк, який взяв участь у бойових діях - в Анголі в 1967. Тамтешні повстанці називали його "Слон Дум-Дум". Прослужили до 1984, але вже переважно як навчальні.

Бобік:

На світлу пам'ять португальським патріотам поруч з музеєм збудована ця арка біля якої чергує почесна варта:

Величезна імперія, до складу якої в XIX - XX сторіччі входила Бразилія, Ангола, Мозамбік, Кабо-Верде, Сан-Томе та Прінсіпі, Гвінея Бісау, Східний Тімор, Гоа (Індія), Макао (Китай) зникла практично без бою. Повоювали лише в Африці, але шансів утримати колонії вже не було: і СРСР допоміг повстанцям, та й світова громадська думка була на боці прихильників деколонізації, яких і в Португалії було достатньо. З поваленням диктатури в 1974 році конфлікти закінчились самі по собі - за Східний Тімор вже не воювали, а Макао віддали Китаю згідно попередніх дипломатичних домовленостей. Та й добре, що віддали, бо могло бути, як з Гоа, де індійська армія не залишила португальцям жодного шансу на перемогу (та й союзники по НАТО їх відверто кинули).

Але те, як шанують пам'ять своїх бійців, нехай і на службі у диктатора Салазара - це заслуговує на пошану і копіювання. Не думаю, що після репатріації португальських вояк додому хтось їм насміливсь сказати "А я вас в Анголу не посилав".

Два роки по першому досвіду спілкування з українськими дипломатами я знову завітав до них в гості. Дуже вже хотілось взяти участь в голосуванні на виборах до Верховної Ради. Так вже склалось, що вибори до цього поважного представницького органу я ще жодного разу не пропускав, хоча це й було не легко.

В 2002 році я вже думав, що не встигну проголосувати, адже моя дільниця знаходилась в студмістечку, а оскільки вибори в нас завжди проходять в неділю (ще й на зло на ті вихідні я їздив до батьків) то по поверненні довелось би стояти в черзі аж до закриття дільниці - отакі в нас тоді були свідомі студенти. Пощастило, що в тій черзі вже стояв мій співмешканець Паша, який внаглу поза чергою протягнув мене до кабінок для волевиявлення. Тоді було дуже тісно - то голосували ми в одній кабінці одночасно. Паша, як етнічний росіянин, хотів голосувати за якийсь проросійський блок, здається "ЗУБР", чи щось таке, але я його вмовив не робити це і проголосувати за СДПУ(о), тоді я ще погано розбиравсь в політиці, а соціал-демократія як ідеологія мені, бідному студенту, дуже пасувала. В мене у спальні навіть календар з Марченко висів :-)

В 2006 я голосував в Валках, але жив ще в Чернівцях, тому довелось їхати 1100км, аналогічно в 2007. І от надворі 2012, парламент вже давно не торт, але вирішив не порушувати традицію: заліз на сайт ЦВК, знайшов там інформацію для тих, хто на час виборів перебувати закордоном. Відшукав свою виборчу дільницю - вона на всі Нідерланди одна і знаходиться в приміщенні консульства, на всяк випадок роздрукував два бланки заяви про зміну моєї виборчої адреси. Взяв півдня вихідних на роботі і поїхав з дружиною в Гаагу - це 50 хв. поїздом і приблизно 6 євро за квиток в одну сторону (за знижкою).

На вікні консульства висить оголошення: "Бла-бла, постновою бла-бла тут буде дільниця. Всім хто бажає проголосувати слід до 18 жовтня написати заяву". Це вже мене насторожило - на сайті ЦВК (і згідно закону про вибори) виборчу адресу можна міняти не пізніше, ніж за 5 днів до голосування, тобто останньою датою мало би бути 23 жовтня. Ну але то пусте, заходжу всередину, людей небагато, консульський співробітник питає:
- Чим можу допомогти?
- Ми з дружиною хотіли би внести зміни в реєстр виборців, щоби мати змогу проголосувати.
- Воно вам потрібне?
- Аякже!
- А ви вже визначились з вибором?
- Ні, ще не визначивсь, нажаль... (дійсно не визначивсь ще).
- А у вас є з собою дозвіл на проживання?
- Є.
- А фотокартка?
- А для чого фотокартка?
- А ми вас поставимо на консульський облік - так простіше, інакше доведеться робити багато зайвої паперової роботи.

Фіг з ним, треба так треба, не вертатись же на півдорозі. Консульський пояснив, де поруч знаходиться фотоательє. Виявляється, зовсім поруч. Фотограф в ательє:
- Вам фотографію для якого посольства - російського чи польського?
- (виматюкався в душі) Українського!

Принесли фотки, заповнили заяви, здали паспорти, за півгодини нам їх повернули з акуратним штампіком про взяття на тимчасовий консульський облік до строку закінчення дії наших дозволів на проживання. Платили лише фотографу за фото, в консульстві з нас нічого не взяли - навпаки, пригощали шаровими шоколадками Рошен і я ще взяв безкоштовні глянцеві журнали про Україну (переважно присвячені Євро-2012, або експорту озброєнь). Просуватиму Україну в себе на роботі. Сподіваюсь, консульські не намутять і я справді зможу взяти участь у виборах за два тижні.

В Нідерландах теж нещодавно були вибори: 12 вересня. Дострокові, вчетверте за останні 10 років. Тут завжди коаліційний уряд з різношерстих партій, які наказують довго жити, коли доводиться приймати суперечливі рішення. Тому до таких виборів всі вже звикли.

Звертаю увагу на дату - 12 вересня, середа. Я запитував співробітників - чому не неділя? Всі відповідали, що неділю треба проводити з сім'єю і виборцям, і членам виборчих комісій, а раз на кілька років прийти і проголосувати в будній день для голландців не проблема - всі це розуміють і начальство теж лояльно до цього ставиться.

Голоси порахували дуже швидко - наступного дня в обід були дані з 98% дільниць. Місцева ЦВК оголосила остаточні результати 17 вересня.

Результати виборів теж потішили - радикальні, антиєвропейські і популістські партії зазнали значних електоральних втрат, а лідер діючого уряду Марк Рутте, очильник партії проєвропейських лібералів привів свою політсилу до перемоги. Аналіз електоральної географії цих виборів у фахівця цієї справи

kireev - http://kireev.livejournal.com/850918.html

Хто бажає сам погратись з картою і порівняти результати з попередніми виборами: http://www.nu.nl/tk2012.html

UPD: Піратська партія набрала трошки більше 30.000 голосів і в парламент не потрапила. Є тут в Нідерландах таке містечко - Урк. Цікаве воно тим, що до 1939 року було островом на якому жила замкнута община вірян Голландської Реформатської Церкви. Там і зараз живуть найзатятіші протестанти в Нідерландах, які голосують за Державну Реформатську партію (нід. Staatkundig Gereformeerde Partij, SGP). Реформатську - не через реформи, а через назву релігійної конфесії, на яку вона опирається. Так от - там знайшлось аж 40 прихильників Піратської партії. Наш менеджер так і сказав - під час недільної проповіді священник обов'язково про них згадає. :-)

Продовжуючи португальську тему: після огляду музею учасників бойових дій ми, сповнені наміру таки покупатись в Атлантичному океані цього дня поплентались до найближчої місцевої станції приміського потяга - станції Алгеш.

Станція дуже нагадує нові голландські станції - зверху дві платформи, внизу перехід. В переході стоять автомати, які продають квитки на поїзд:

Автомат дуже розумний, знає 4 мови, вміє приймати до оплати платіжні картки, а також готівку. Тут треба окремо сказати про квитки. Паперових одноразових квитків нема, електронні квитки треба завантажити на багаторазову картку (картонка з RFID-чипом всередині), яку треба окремо купити, коштує вона 50 центів (шара, блядь!) і її можна в будь-який момент повернути і отримати гроші назад.

Окрім поїздів вона ще дійсна на проїзд в метро і наземному громадському транспорті. Для зручності пасажирів там ще діяла каса, в якій можна було зробити всі ті самі операції (ще й без комісії, а не як в Нідерландах). Я вже не пам'ятаю, чому я пішов в касу, здається не всі платіжні картки приймаються до оплати, але цього я вже не згадаю. Для виходу на перон слід пройти крізь турнікети, приклавши картку з квитком до зчитувача, ну але це всюди в Європі так.

Ось приблинзний вигляд португальської платформи приміського потягу.

Пам'ятаю, що самого потяга ми чекали не довго, вони їздять у напрямку Кашкаїша кожні 20 хвилин. В потязі було досить комфортно - спека не надокучала, бо працював кондиціонер, було чисто і охайно, а португальці вели себе спокійно:

Нам пощастило, що ми вирішили очікувати потяг саме на станції Алгеш, а не повернулись до сусідньої станції Белем. Виявляється приміські потяги не обов'язково зупиняються на всіх станціях, деякі їдуть до Кашкаїша в режимі "напівекспресу" не зупиняючись на ближніх до Лісабона станціях. Тому прибувають в Кашкаїш швидше, за ті, які зупиняються біля кожного стовба. Це наглядно показано за допомогою кольорового кодування над дверима вагону:

І от наш потяг приїхав в Кашкаїш. Зайняло це в нього десь 30хв. Ціна квитка в одну строну з Лісабону до Кашкаїша - 2.05 євро (шара, блядь!) і залежить від зон, а не від кілометражу, як в Нідерландах. Їхати до кінця не обов'язково, океанські пляжі починаються раніше. Як тільки з ліва по ходу руху потяга з'явиться океан - можна сміливо виходити. Кінцева станція тупикова, на виході знову треба пройти через турнікет. Жінка почала шукати спеціальний турнікет, де можна проїхати з дитячим візком - тут же з натовпу пасажирів з'явилась дівчина, яка українською мовою скерувала нас в потрібному напрямку. Діаспори там вистачає. Наш потяг станції в Кашкаїші:

Спостереження за менталітетом португальців - на вокзалі є туалет, туалет платний - вкидаєш в двері 50 центів, вони відчиняються і можна вже зачинити їх зсередини. Якщо 50 центів не кинути - двері зсередини не можна зачинити. Але португальці все одно притримують двері для наступного клієнта, поки його друзі чекають на вулиці, щоб ніхто не зайшов в незачинені двері.

В Кашкаїші окрім океана є чудові кахляні таблички з назвами вулиць, як в Іспанії:

Обмінка:

Комуняки:

В міському сквері ростуть апельсинові дерева, як і в самому Лісабоні:

Вперше катаємось на каруселі. Емоцій аж через край:

Крім центрального скверу в містечку ще є чудовий парк. Там виставляється сучасне екологічно свідоме мистецтво:

Павич на якійсь (могильній?) плиті. Я впізнав тільки перше слово, родом з магнітофонних записів 90х:

Цей Павич нікого не боявся, погуляв би він так в українському парку - його би вмить зжерли приблудні пси, а як не вони, то домашні пси, або порвали на шматки дітки, яких батьки народили, щоб отримати грошову допомогу. Але не будемо про сумне:

А ще там був прикольний фонтан з прозорою як сльоза водою:

Поруч знаходивсь музей, але він тоді був зачинений, то ж всередину ми не потрапили. Зате ми потрапили в місцеву фортецю. Там вся територія зайнята під якийсь готель представницького класу, тому ми не довго ходили. В Україні нас в такий би і не пустили, мабуть:

Пляж. Він охайний, піщаний, з душом, щоб змити пісок і сіль, з шаровим wi-fi і при цьому абсолютно безкоштовний.

Російську і українську було чути часто, але на вигляд це були не туристи, а місцеві заробітчани, які вже давно осіли, легалізувались і у спекотний день прийшли на прохолодний океан відпочити. Як бачите, людей не багато:

Чистий пісочок і обмаль людей - що ще потрібно для дитячого відпочинку:

Можливо, що людей було небагато, бо океан для місцевих занадто холодний. Я б сказав десь як Північне море, тому я купавсь з задоволенням, а доньку було важко відтягнути від води:

Океан дійсно холодний як Північне море, але тут дуже швидко можна зайти на велику глибину, це плюс. Що не потрапило в цей звіт - це величезна кількість кулінарних забігайлівок в місті, де можна поїсти і на 10 євро з людини і на 30 євро з людини, але однаково смачно!

В кабельний пакет, який я придбав входять не лише голландські канали. Очікувано - голландськомовні бельгійські. Більш, ніж очікувано 3 канали від BBC, СNN і тому подібний Euronews. Але крім цього ще італійський, кілька німецьких та французьких, ну й куди в Європі дітись без турецького каналу. Українських, звісно, нема. Але є швидкісний інтернет і купа різних сайтів на вибір, де можна (якщо раптом виникне таке ностальгічне бажання) затупити в український зомбоящик. Особисто я українське телебачення не дивлюсь, дружина теж, інтерес виникає лише зрідка - ось як минулої неділі під час ночі виборів. Бля, написав ніч виборів і зрозумів, що в нас ніч важливіше за сам процес волевиявлення, бо якраз тоді рахують голоси.

Але крім політики є ще футбол. Голландські канали транслюють "Лігу Чемпіонів", але ігри українських команд їм не цікаві, от цього разу показували гру Селтік - Барселона. Але я ж кажу - є інтернет, українські канали, здавалось би, можна без проблем дивитись. Насправді, в день, коли грає ЗбУ, Шахтар, Динамо, Металіст чи Дніпро під'єднатись до онлайн трансляції 1+1 чи ТРК "Україна"практично нереально: "Ліміт на кількість з'єднань вичерпано." - замість флеш-програвача. І так на всіх сайтах, що ми зазвичай юзаємо.

Рятують онлайн-трансляції російських спортивних каналів з пакету НТВ+. В інтернеті їх багато, а ігри українських команд у росіян-любителів шарового ТБ такого ажіотажу не викликають і це дуже добре для мене. Але ж, бля, російські коментатори - це просто "содом і гонорея"в одному флаконі: такого ацького гону на тему України можна наслухатись...

-Абрамовіч і Ахмєтов бєзусловно знакоми, ані навєрноє даже сідят сійчас вмєстє в одной ложе і наблюдают за ігрой своіх клубов. Абрамовіч пріобрєл супер-клуб в Європє, а Ахмєтов решился развівать такой клуб в... (сука, ну скажи "в/на Украінє") ...восточной Європє і, как відім, у нєго єто получилось: Шахтер стал візітной карточкой... (підор, ну скажи "Украіни") ...Данбаса. (і тут би дядьку замовкнути, але ж ні - шовіністична пиха не позволяє таке зробити) Другоє дєло, что сійчас Данбас в Украінє - ета как Каталонія...

Яка Каталонія, вилупку? Кастилія в чистому вигляді - з 60-70% підтримки чинної правлячої партії, а якщо взагалі брати коаліцію - то і всі 80-90%. Зовсім охуїв парніша.

Цей замок, особливо башти, добре видно з будь-якої точки міста:

Брама, біля якої стояв ввічливий охоронець і перевіряв квитки:

Вид на річку Тагус зі стін замку:

Вид на центральну частину, помітно підйомник, яким ми вже встигли покататись:

Стандартна фотка з будь-якого замку, де є гармати, починаючи від Генуезької фортеці в Судаку:

Між зовнішньою стіною і цитаделлю розміщено тінистий сад, в східному стилі. Ну замок взагалі то маври почали будувати:

Башта, але без прапора, :

Вхід до цитаделі:

Місток, ну просто як у Хотині :-)

Зі стін замку видно (зліва направо) монастир Святого Вінсента-де-Фора і купол Пантеону (жінка каже - як в Парижі)

З протилежного боку видно Міст "25 квітня":

Добратись до замку можна на історичному жовтому трамвайчику, про який варто писати окремо (номер 28Е). В одній з башт працює копія "перископу"Леонардо да Вінчі, за допомогою неї можна побачити 360° панораму міста. Але під час нашого візиту башта Одіссея була зачинена. Про важливість замку говорить і той факт, що від 1378 року в ньому зберігались всі важливі документи Португальської Імперії і лише в 1990р. головний архів переїхав в нову сучасну будівлю. Однозначно варто відвідати

Більше місяця нічого сюди не писав - нема часу, а якщо чесно - то й бажання. Це, мабуть, було помітно по минулому допису. В мене ще є дуже багато фоток та ідей для дописів про Португалію: хочеться і про трамвайчик їхній розповісти, і про канатну дорогу поруч з океанаріумом (ой, і його треба згадати, ми там теж були) і мостом "Васко да Гама", про чудове місто Сінтра з його палацами, але на це все треба час. Інакше - вийде, як останній допис.

А ще у вересні ми були 10 днів у Греції (західний Крит). All-inclusive Egypt style, але теж є про що розповісти.

Два тижні тому їздили на різдвяний ярмарок в Аахен, були в їхньому костьолі, де похований Карл Великий. Не забули зазирнути і в міську ратушу з її залом коронації, де виставлені королівські атрибути влади, в тому числі і шабля Карла (написано, що зі східної Європи та й на вигляд як козацька шаблюка).

На минулому тижні літали з Маастрихта в Пізу, зробили "дибільну"фотку з тамтешньою вежою, потім поїхали на поїзді до Флоренції, там теж біля собору є вежа і ще дуже велика картинна галерея. Потім знову Піза і літак до Ейндховена (країна як півтори Харківські області за розміром, поїзди їздять кожні півгодини, а аеропортів як у всій Україні...) Протестували Ryanair - і нам сподобалось.

І ось оце все треба якось сюди залити, а мотивацію знайти дуже важко, блін.

Приїжджали до нас в гості родичі жінки з Києва, привезли почитати українських журнальчиків: "Фокус", "Корреспондент"і "Тиждень". В кожному з них запуск в Україні швидкісних потягів "Хюндай"названо "інвестиційним провалом року". Так і написано. Аргументи класичні:
1) їде лише на годину швидше
2) під нього відмінили дешевші потяги
3) ламається і запізнюється, деколи його взагалі відміняють
4) помилкою було замовляти їх у корейців

Щось подібне відбувається і в інформаційному просторі Нідерландів, хоча тут швидкісними потягами нікого вже не здивуєш. Отже, існував собі з 50х років потяг Амстердам - Брюссель. Сполучав дві столиці, їздив майже кожну годину і за 3 з гаком години ви вже в столиці сусідньої держави.

Їхав в режимі звичайного голландського Інтерсіті по звичайним рельсам зупиняючись на всіх важливих станціях. Маршрут пролягав через Гаагу, хоча можна було їхати коротшою дорогою. Ніяких доплат чи резервацій місць робити не треба, тарифи по Нідерладам були від Нідерландських Залізниць, а по Бельгії - від їхніх. Всіх все нібито влаштовувало. Я ним користувавсь і для поїздок в Брюссель, Антверпен, на перегони Формули 1 в Спа, та й просто по Нідерландам, якщо по часу випадало.

І от хтось вирішив, що треба було б сполучити столицю Нідерландів зі столицею Європи чимось новішим і швидшим. На той час вже була побудована швидкісна лінія HSL Zuid від Амстердама до Бельгійського кордону, де починалась лінія HSL 4 до Брюсселя, а далі по HSL 1 до кордону з Францією. По цій лінії їздив французький швидкісний поїзд Thalys від Амстердаму до Парижу. Їхав швидко - більш, ніж на годину раніше прибував в Брюссель, але коштував значно дорожче і треба було резервувати місця заздалегідь, тобто просто купити квиток і сісти на перше-ліпше місце не вийшло б.

Покращення вирішили розпочати саме на цій лінії, спочатку запустивши швидкісні потяги до Роттердаму та Бреди під брендом "Fyra". На них ще не треба було резервувати місця, але потрібно доплачувати "за швидкість"понад звичайний тариф. В Роттердам поїзд приїздив на 20хв раніше, ніж простий голландський Інтерсіті, тому користувались ним не дуже охоче. Возив повітря, якщо одною фразою.

З 9 грудня 2012 року залізниці Нідерландів та Бельгії розпочали другий етап покращення скасувавши всі прямі звичайні потяги між Брюсселем і Нідерландами, залишивши лише швидкісний Thalys, а нові потяги Fyra продовжили з Роттердама до Брюсселю. Збільшилась ціна за квиток, хоча час подорожі зменшивсь на одну годину.

The cost of a single train ticket between Amsterdam and Brussels is set to go up from €40.40 to €54 when the high-speed Fyra trains replace existing services, according to website treinreiziger.nl.

A flexible day return between the two cities will go up from €51.80 to €108 while a day return from Rotterdam to Antwerp will increase from €25 to €70, the website says.

Місця треба резервувати заздалегідь. Нове сполучення не проходить через політичну столицю - Гаагу і бюрократи, яким треба було мотатись в Брюссель від нового потягу тільки програли (хоча там на метро можна доїхатиз Центральної Станції Гааги до Центральної станції Роттердаму). Ага, ще він більше не зупиняється в Дордрехті і Мехелені - з останнього можна було на поїзді доїхати до міжнародного аеропорту Брюсселю.

Але головне не це, головне, як саме він зарекомендував себе на новому маршруті за перший місяць. Слово голландській спілці споживачів послуг залізниці:

Of the 2,350 Fyra services in the first month, 130 trains never arrived - this means one in 20 of the Brussels trains did not make its destination. And barely 55% of the trains arrive on time

Це був лише перший місяць. Далі ще гірше - з 19 потягів V250 замовлених у італійської фірми AnsaldoBreda вийшли з ладу через мороз аж 3. Мороз - це мінус 7 градусів. Врешті-решт бельгійський регулятор безпеки на залізничному транспорті заборонив потягам Fyra курсувати по Бельгії до тих пір, поки оператор не розбереться з проблемами. А на додачу транспортні комітети парламентів Бельгії і Нідерландів хочуть заслухати залізничників, як вони пояснять такі серйозні проблеми. Також піднімається питання про правильність вибору виробника потягів. Основний аргумент на користь італійців була ціна. Але, чи знають італійці про голландський клімат, і чому потяги не замовили у інших учасників тендеру, які вже виконували замовлення для Нідерландів.

Голландія одна з найменш корумпованих країн світу, швидкісні потяги тут вже давно обжились, клімат значно м'якший за український, але все одно стаються транспортні провали.

Що мені подобається, коли купуєш квитки у easyJet - так це те, що не треба вводити дати народження пасажирів. Я ж на всю сім'ю букаю, то це трошки зайобує. А тут все просто - повідомив, що тобі вже більше 16 - і справу зроблено.

А от що не подобається - так це те, що вони мою дебетну Mastercard не хочуть приймати саме як дебетну, а за користування кредитною доводиться викласти ще додатково 6 євро (в моєму випадку).

Ціни, звичайно, не як у Ryanair, але зате вилітають з Амстердаму ще й у зручний для нас час (трамваї вже ходитимуть). А, ну ще квитки на Великдень, може тому трошки дорожче вийшло, ніж було б у Ryanair.

Якщо сісти на чудове лісабонське метроі доїхати до станції Орієнт (в перекладі "схід") можна потрапити з XIX сторіччя в ХХІ - настільки радикально змінюється забудова міста.

З одного боку - сучасний торгівельний центр названий на честь Васко да Гами - з іншого боку найдовший (як повідомляє

noddeat, хоча Ересуннський міст між Данією і Швецією довше) міст в Європі теж названий на його честь:

Вздовж набережної десь так на висоті 20м пролягає шлях підвісної канатної дороги, по їхньому "Teleférico":

Але ми спочатку пішли пішки в місцевий океанаріум, який теж розташований неподалік.

Там саме були тематичні дні присвячені черепахам, гігантські дерев'яні моделі який висіли під стелею ще на вході

Як і всюди у Європі тваринкам створюють усі умови. Мене одразу ж потягнуло в павільйон з пінгвінами, але я одразу пожалкував - з літа потрапив в антарктичну зиму. Між нами і пінгвінами не було ніякого скла а на фото добре видно лід. Пінгвіни рулять:

Це якісь видри, чи що. Вони плавали на спині склавши руки на грудях, як діти.

Чудо-юдо риба-водолаз:

Окраса океанаріуму - великий панорамний акваріум на два поверхи. Фотки вийшли невдалі, бо спалахом заборонено користуватись, а щоб рибам було комфортніше світла в приміщенні було мінімум:

Традиційно для Європи в таких закладах є експозиція призначена розвивати екологічну свідомість у дітей, та й взагалі дуже багато пізнавального і інтерактивного контенту, мені самому було дуже цікаво.

Вийшли ми з океанаріуму і пішли до станції канатки, щоб повернутись під торгівельний центр. Сіли в кабінки і одразу почали роздивлятись навколишню акваторію з висоти пташиного польоту.

Поруч пропливав пасажирський паром на протилежний берег Тагусу.

Кабінка розрахована на 6 людей, тож двоє дорослих, дитина і візок влізли без питань:

За кабінкою сховалась будівля океанаріуму.

Наближаємось до кінцевої станції канатки:

Ми взяли квиток лише в одну сторону - але є можливість проїхатись в обидва боки, правда і коштує це дорожче. Точних цін я вже зараз не пам'ятаю, бо це було ще аж в червні. Пам'ятаю, що потім ми ще зазирнули в один з місцевих ресторанчиків, розташованих просто на набережній. Ми вибрали бразильський, хоча там були представлені різні кухні світу. І не пожалкували. Я так розумію, ми потрапили на описане

alexbardтрадиційне бразильське частування шашликом. За 12.50 євриків можна безлімітно набирати різних салатів, а кожні кілька хвилин до тебе підходитимуть офіціанти, кожен з різним видом м'яса або ковбасок на шампурі і відрізатиме тобі на тарілку частину приготованого. І так до тих пір - поки ти не попросиш їх зупинитись. М'ясо різних сортів, по різному замариноване, тому хотілось перепробувати все. Трошки переїв, але мені заклад дуже сподобалось.

Торгівельний центр особливо нічим не запам'ятась - ну такий собі звичайний торгівельний центр на три поверхи з ескалаторами і ліфтами, кафешками і бутіками. Запам'ятась тамтешній банкомат:

Гроші вилізли з лівого боку вертикально. Я таких не бачив. А ось ще згадав, що то цього центру вела алея з прапорами всіх країн світу, в тому числі і українським (фотка з Panoramio)

Цей весь комплекс збудовано під якусь глобальну виставку в 1998 році, тому звідси і алея. А ще поруч знаходиться один з найзавантаженіших вокзалів світу - Оріенте (75.000.000 пасажирів на рік).

Але ми туди не заходили, а вирішили повертатись назад в центр автобусами - що зайняло в нас майже годину, зате ми побачили звичайні португальські спальні райони :-)

Це не туристичний трамвай (хоча туристичні трамваї в Лісабоні теж їздять) - це один з багатьох звичайних щоденних громадських транспортних засобів. Модель родом з 1930-1940х років, сучасний лише двигун (десь читав, що виробництва Skoda). Їздять по місту практично на всіх трамвайних маршрутах, окрім нової лінії на Алгеш, де їздять сучасні сіменсівські трамваї.

Всередині все зроблено з дерева, історичний інтер'єр збережено:

Зверніть увагу на тролейбусний пантограф. Якщо подивитись уважніше - можна помітити, що трамвайний пантограф теж на місті, просто на окремих відтинках маршруту контактна мережа пристосована лише до одного типу струмоприймачів. Їх змінюють під час зупинки.

Я був в шоці, як трамваю вдається розминутись з припаркованими на узбіччі автівками. Власне, одна з причин, чому ці трамваї ще бігають - це якраз обмеження по ширині проїзду. Старі трамваї виявились більше заточеними під вузенькі вулички міста. Ця вулиця ще досить широка:

А, крім того, що вулички вузькі - так ще й похилі. Через це трамваї їдуть не дуже швидко і можна досить безпечно їздити зайцями на підножці.

Якщо вулиця аж занадто крута для трамваю - в бій вступає не менш ретроспективний фунікулер. На фото один з них, поруч з вокзалом Росіо.

Зверніть увагу на ребристу підлогу - в трамваях така сама, це дуже зручно, бо ноги не ковзають, гадаю, це трамваєбудівники запозичили у корабелебудівників:

Добрий дядько-вагоновожатий дав нам змогу зробити знімок за штурвалом фунікулеру:

Скільки це все коштує? Ось тарифи від муніципального перевізника Carris (заснований ще в ХІХ сторіччі). Якщо швидко - добовий квиток - 5 євро. Добовий квиток, але без метро - 3.50. Одна поїздка - 1.25.

На минулих вихідних спонтанно вирішили податись до Маастрихту. Ми вже не раз чули про тамтешній карнавал, навіть, ще коли жили в Україні бачили про нього сюжет на 5-му каналі, але жодного разу його не відвідали. Ще на центральному вокзалі Амстердаму помітили людей одягнених в карнавальні костюми, по мірі наближення потягу до Маастрихту ставало все більше пасажирів в чудернацькому вбранні. Я думав, це лише маастрихтська фішка, але подібні карнавали мали місце і в Гертогенбосі, в Ейндговені, і в менших містах Лімбургу та Північного Брабанту. Загалом гуляв молодняк всього католицького Півдня.

Точка відкіля починається гулянка - вокзал Маастрихту.

"Шотландський оркестр"вишикувавсь перед вокзалом чекаючи на огляд.

А ось і церемоніальний принц, як саме його "обирали"я не бачив, бо ми хвилин на 40 запізнились до початку дійства (я ж кажу - спонтанно вирішили поїхати). Принц ходив поміж музиками і заради приколу гупав у їхні барабани, дув у труби і жартував. Ну, температура була трошки вище 0 і окрім кілтів і (можливо, я не перевіряв) волохатих ніг гвардійців більше нічого не гріло.

Кольори карнавалу - червоний, жовтий, зелений. Схоже на прапор якоїсь африканської, або карибської держави, моя жінка навіть думала спочатку, що це геї. Звіки пішла традиція саме цих кольорів - "годен знати", як кажуть гуцули. Ось ще один оркестр:

Люди охоче фоткаються.

Вказівник на привокзальній площі. Потішила велострілка в загальному напрямку "Бельгія".

Зверніть увагу на написання назви міста на трубі оркестрантів. Моя жінка думала, що це німецькою, але німецькою назва пишеться так само, як і голландською. Це місцева фішка - лімбурзька мова, яка просто розквітає в період проведення карнавалу. Але про це трохи далі.

В колону по 4.

"Шотландських"оркестрів було щось аж 3. Я гадаю - це якось пов'язане з визволенням Маастрихту з-під окупації і взагалі з подіями тих часів. "Шотландці"несуть барабан обгорнутий прапором Фландрії. Напевно, якісь бельгійці (до якої десь 5км відтіля).

Потім пройшло щось таке:

Це точно якісь бельгійці, або хтось вдало їх тролив:

В натовпі помітно багато понаїхів з сусідньої Німеччини - до Ахена 30км, ходять рейсові автобуси.

Церемоніальний принц на машині часів "війни та відбудови", в кадр попала "женщіна"в костюмі тієї ж епохи:

Ну от колони оркестрантів пройшли і ми рухаємось далі в місто. Як я вже згадав - все задекоровано кольорами свята.

Моя дружина звернула увагу, що в багатьох магазинів вікна і двері закриті щитами з тирсоплити, а деякі лише зараз почали завішувати вітрини якимось захисним покриттям. Я так думаю - це запобіжний захід на випадок, коли молодняк ужреться пивом Brand і почне метати пляшки у вікна (ага, таке теж буває).

-Дядько Мишко, а розкажітЬ, де ж ужираються молоді нідерландці.
-Зараз, хлопці, зараз.
Отже на площі Фрайтхов стоїть сцена, на якій зажигають "Кто такая Еліс", але на нідерландській якісь три чорти з Амстердаму.

Сама територія під сценою огороджена і на вході перевіряють, чи нема бухла, тому що бухло продають всередині, а зі своїм ніззя. Типовий костюм, треба і собі якось на наступний раз щось таке організувати:

Тим, кому впадло нажиратись в "фан-зоні" - нажирається на площі біля неї в одній суцільній наливайці, в яку перетворюється площа на свята.

А після цього "збиткує"в бічних вулицях, ну майже українська традиційна Маланка:

Центральну площу міста двіжєніє теж не оминуло - статую задекорували в те, що в Нідерландах називають "wintergroenten" - морква, капуста, цибуля-порей.

Вікінги на сходах ратуші грузять якогось турка

Вулицями ходять оркестри, грають марші, і виглядають так:

Або так:

Ніяких грошей не збирають - грають виключно за "дякую". Що місцевою буде (сюрприз!) - "danke". Що ж це за звір такий ця лімбурзька мова?
Перше знайомство - вуличні таблички продубльовані лімбурзькою (внизу):

Як ми бачимо - в ній є умляути - вулиця Еврейська:

Вулиця Монетна:

Сіті-лайт з рекламою популярного в Нідерландах пива, яке роблять тут, в Лімбурзі. Звісно ж - текст на лімбурзькій:

Як бачите - мова справді жива, я, навіть, бачив написане нею оголошення в якомусь барі, щось типу розклад роботи, чи що. Ну а щоб ви не сумнівались, що це якийсь пранк - ось меморіальна табличка на вулиці теж написана лімбурзькою:

Вікіпедія каже, що це не зовсім мова в звичайному розумінні - скоріше набір слабокодифікованих діалектів, якими балакають в окремих регіонах Бельгії, Нідерландів та Німеччини. В Бельгії ще є багато запозичень з французької. Хоча вона і має якийсь статус в Нідерландах (я бачив двомовні вказівники населених пунктів), але все більше витісняється літературною голландською. Але от бабусі в поїзді наче все ж таки не на літературній спілкувались між собою.

Загалом Маастрихт зимою сподобавсь, треба туди частіше вибиратись, туди зараз навіть літаки почали з Амстердаму літати, але можна і потягом за дві з половиною години доїхати.

Щоб нарешті вже закрити тему Португаліїтреба розвісти про містечко Сінтра, яке менш ніж за годину їзди приміським потягом від Лісабону. Містечко це непросте з багатьох причин. З географічної точки зору - це найзахідніше місто континентальної Європи. З культурно-історичної - це своєрідний португальський аналог німецького Потсдаму, чи російського Царського Села. Ну, тобто, тут можна цілий день гуляти різноманітними палацами та присадибними парками, що їх собі набудувала колись імператорська родина.

Отже, останній день в Лісабоні, літак відлітає ввечері, треба якось цікаво провести ці останні години в прекрасній країні. Вирішили поїхати на прогулянку в сусідню Сінтру. Поїзди до неї їздять досить часто з вокзалу Росіу, який розташовий практично поруч з нашим готелем. Окремо скажу про вокзал - він, як і всі будівлі Лісабону прекрасний. Я, навіть десь зустрічав, що він входить в 10-ку найкрасивіших вокзалів світу. (Фотку безсовісно скопіпиздив у

nekolinksз оцього допису.)

Як і всі бачені нами Лісабонські вокзали він тупиковий, ну воно й зрозуміло - далі вже океан. Мармурова підлога, коване залізо, на стінах розмальована плиточка:

Скільки коштує квиток я вже не пам'ятаю, але, як я вже неодноразово згадував це були смішні копійки в порівнянні з цінами на поїзди в решті Європейських країн. За якусь годину ми приїхали в Сінтру. Маленька приміська станція з дуже гарним розписом по настінній кераміці:

Вийшли з приміщення станції і почемчекували по дорозі в місто. Зліва була гора з замком Пенья, навколо якого - парк.

Справа вид на національний палац Сінтри (ота будівля з двома настовбурченими цицьками)

Будинки вздовж дороги або були туристичними пастками:

Або спорудами в мавританському стилі:

Заміська резиденція якогось придворного прихлєбатєля:

Я так розумію - це будівля міської ради:

Зблизька:

Так потихеньку ми підійшли на площу, на якій розташований національний палац Сінтри з маленьким парком. Вхід платний, ніяких зручностей для візків, звичайно ж, не передабчено. Але ми пішли всередину, бо мені дуже хотілось дізнатись, що ж ото за дві настовбурчені цицьки (що б сказав про це Фрейд?). Імператорська кухня:

Герб:

Цицьки виявились витяжками з кухні прямо над пічкою:

Таємницю розгадано - можна йти в парк:

По ходу "фотосесії"в парку побачили замок на горі і закортіли піти ще туди:

Якраз на виході з палацу британські бабусі порадили нам взяти таксі - мовляв, коштує 6 євро - краще, ніж автобусом. Пропускаємо відвідини ресторану французької кухні з досить непортугальськими цінами. Отже, пішов я на стоянку таксі і почав торгуватись з кукурузніками. Всі як один казали, що нагору їдуть по лічильнику і чи вийде 6 євро, чи більше не знали. Довелось погодитись. Сіли в машину до дядька, з яким я першим почав торгуватись (на таксиських стоянках свої суворі закони - поперед черги водії людей не беруть) і поїхали на гору. Вийшло навіть дешевше, ніж 6 євро. Купили досить дорогі (в районі 12 євро квитки на відвідини замку Пенья і парку). Хвилин 20 лізли стежками через парк нагору.
Замок бомбезний, збудований чисто по приколу, а не для оброни.

Ой, то не фотоапарат лажає - то хмара замок вкриває. Все ж таки на висоті:

Хмари нижче нас:

Брама:

В самому парку альтанки та інші малі архітектурні форми:

Там в один цей парк на горі треба на день їхати, але нам час повертатись в Лісабон, щоб відтіля повертатись в Амстердам. І тут я осягаю, що в мене нема телефона, загубив. Починаю згадувати, куди я міг його покласти і коли я востаннє ним користувавсь. Доходить, що скоріше за все він випав з кишень шорт моїх широких, коли ми їхали в таксі. Як назло, жінка якраз тоді перейшла на дешевого оператора в якого не було роумінг-партнера в Португалії, тож позвонити на телефон ми не можемо. На виході я питаю охоронця, чи не віддавав йому таксист загублений телефон. Відповідь негативна, але охоронець проявляє співчуття і починає набирати мій номер, усвідомлюючи, що дзвонить по суті на голландський телефон. Трубку ніхто не бере. Охоронець просить мене залишити назву і номер готелю, в якому я зупинивсь, але я пояснюю, що все - вже сьогодні летимо назад. Ще й як назло - жодного таксі поруч - їдемо вниз на автобусі і я біжу шукати мого таксиста (я й не пам'ятаю, як він виглядав). Помилково чіпляюсь не до того, він дуже здивований, але показує мені заднє сидіння і взагалі дозволяє оглянути салон. Ну помилитись легко - всі португальці досить схожі одне на одного, а мій таксист був якраз типової зовнішності - кучерявий, засмаглий. Змирившись з втратою йдемо на станцію і їдемо назад в Лісабон. Часу вже критично обмаль, а ми ще маємо заскочити в готель за речима. Приймаю рішення розділитись - жінка сідає на аеропортовий автобус (зараз цей аеропорт вже з'єднаний лінією метро), а я біжу в готель, забираю речі і чіпляю на площі перше-ліпше таксі. Заплатив 7євро з центру міста в аеропорт (шара, блядь, шара!), виявляється - жінка з дитиною ще не приїхали. До кінця реєстрації залишається 15хвилин, працівниця аеропорту на бізнес стійці припрошує мене, пасажира економу. Я дістаю всі документи і пояснюю ситуацію. Жінка все розуміє, але каже, що не може видати мені посадочні на всю родину, адже ми не громадяни ЄС і вона повинна переконатись, що в моєї жінки і доньки є дозвіл на проживання, або віза. За кілька хвилин прибігає жінка - її автобус ледве їхав. Ми встигли. Як на зло - літак на годину затримують, прилітаємо в Амстердам глупої ночі, одразу починаємо блокувати всі облікові записи. Відправляю на телефон контрольну смс з телефону дружини (в неї ж в роумінгу він не працював). Блокую сімку, замовляю в оператора нову. Це все можна зробити через інтернет і проплатити теж.

І що ви думаєте - той таксист відповів, не захотів брати ніяких грошей, вислав мені телефон, ще й дуже ретельно його запакував використовуючи такий матеріал з бульбашками. "Як будеш наступного разу в Сінтрі - знайдеш мене і пригостиш кавою" - були його слова. Я побажав успіхів його збірній на чемпіонаті, може тому португальці виступили так вдало.

Ось і все про чудову країну Португалія з чудовими людьми, архітектурою, трамваями, пляжами, парками і кухнею. Найкраща з країн, в яких я коли небудь був.

Отже, їздили ми на тиждень в Австрію на традиційний зимовий лижний відпочинок. Минулого разу це була Андорра, цього разу вирішили летіти кудись поближче. Початково планували летіти в Зальцбурґ, але чухались дуже довго і квитки нашого місцевого лоу-косту Transavia, як це завжди буває високого сезону, швидко набрали в ціні. Крім того в блозі

noddeatвичитав про прикольну фішку під назвою "Баварський квиток", і що вона діє на поїзди до австрійських Куфштайну та вже згаданого Зальцбурґу - столиці однойменної федеральної землі, де знаходивсь наш курорт Цель-ам-Зей. Тому вирішили летіти до Мюнхену, а відтіля добиратись потягами. Знайти дешевий літак не склало жодної проблеми - це великий авіаційний хаб до якого можна знайти рейси в будь-яку пору дня. Ми вибрали дуже зручні квитки з ранковими вильотом і вечірнім поверненням за тиждень за 90 євро на людину від Lufthansa (в народі відомі як "люфтваффе").

В мюнхенському аеропорту ми одразу пішли на залізничну станцію, як знаходиться під землею, як і в аеропорту Амстердаму і купили в автоматі німецьких залізниць "Баварський квиток"за 26 євро за 2 пасажирів. Далі можна сісти на одну з ліній приміського сполучення - S1 або S8. Перший заїжджає в місто з заходу, другий зі сходу. Але обидва їдуть до центрального вокзалу десь аж 40хв. Порівнюючи з 13-17 хвилин поїздки з Амстердам Централу в Схіпхол - це довго. Уявляю скільки коштує таксі в аеропорт (в Амстердамі - 35 євро приблизно). Але нашою першою зупинкою був Besucherpark

Ну мене таким не здивуєш, я 12 років жив через дорогу від навчального центру школи молодших авіаційних спеціалістів (техніків), там навіть ІЛ-76 був, а тут всього лиш 3-4 літака і один гвинтокрил:

Окрім відкритої експозиції там ще був центр для відвідувачів, такий собі міні музей і сувенірний магазин при ньому (куди ж без цього). Там був прикольний плакат з українськими літаками, однак в лівреях російських а/к, тому я його не купив:

А де ж Мюнхен? А ось він. Ми вийшли на Східному Вокзалі Мюнхена і пішли в центр пішки:

Одразу помітив місцеву особливість - стильні малюнки на стінах будинків позаминулого сторіччя:

В центрі був великий ринок, причому набагато потужніший, ніж всі відомі нам амстердамські ринки. Такі жердки з українськими прапорцями ми потім бачили крізь вікна потяга на майданах в багатьох селах по дорозі до Альп:

Міська рада Мюнхену, нагадує Брюссель, чи Антверпен, чи Маастрихт:

Дуже гарна церква, здається, цей стиль називається необарокко:

Щось з закосом під Рим, або якусь іншу Італію (все ніяк не знайду часу викласти звіт відтіля):

Крім центральної частини там ще є багато чого цікавого, але мене більше всього тягнуло у всесвітньо-відомий Hofbräuhaus - дехто навіть називає її найвідомішою пивною в світі. Заснована ще в середньовіччі, сюди забігали Гітлер (дехто, правда, каже, що той пива не вживав), дружина Ульянова-Леніна Надія Крупська і сам вождь теж тут зависав. Одним словом - культове місце.

Але при всьому цьому ціни в цьому закладі на рівні рядових амстердамських забігайлівок, смачне пиво (я пробував темне і якесь пшеничне). Дівчата носять смачні брецлі (чи прецлі?). Поїсти на 12-15 євро - абсолютно реально. Цим мені Німеччина дуже подобається. Дратували лише російські туристи з гідом і неодмінним прапорцем над ним, які ходили між столами екскурсією: "А в этом месте Владимир Ульянов блевал на скатерть", ну або щось таке.

Ще один пунктик обов'язкової програми виконано. Ми транзитом на метро поїхали на Центральний Вокзал і звідти з пересадками на Куфштайн.

Військово-історичний музей Люксембургу.

Міжнародний аеропорт "Львів"

Виїзд в Роттердам на Фейенорд - Динамо

Заграница нам поможет (с)

Лісабон (Португалія). День перший: знайомство з містом, підйомник.

Трошки лісабонської архітектури. Белем.

Музей Учасників Бойових Дій (Лісабон)

Вибори, вибори...

Вибори - як воно відбувається в Нідерландах.

Електирчка до Кашкаїша. Кашкайш. Атлантичний океан.

Шахтар програв у футбол.

Лісабон. Замок Святого Георгія

Поточне

Облом з швидкісними потягами у Нідерландах.

easyJet і юзабіліті

Лісабонська канатна дорога. Океанаріум.

Лісабонський трамвай.

Карнавал у Маастрихті. Лімбурзька мова.

Імператорське місто Сінтра.

Мюнхен