живий журнал. мишко.

З Мюнхенуми на поїзді з пересадками поїхали в Цель-ам-Зей. Це невеличке курортне містечко в провінції Зальцбурґ, з назви зрозуміло, що знаходиться поруч з озером.

В центральній частині міста якісь адміністративні будівлі з гербами:

і табличками, що засвідчують вік і автентичність споруди:

На будинках також висять прапори провінції Зальцбурґ:

Деколи прапор тримає скульптурний лицар, зображення якого також можна знайти на гербі міста:

Знак "з тьолками не гуляти":

Бо поруч старовинна церква біля якої усипальниця, якій більше 200 років:

На вокзал прибувають регіональні (і не тільки) потяги австрійських залізниць ÖBB. Схожим потягом ми приїхали з Куфштайну. Зверніть увагу на колір таблички - він блакитний, але ще світліший, ніж на табличках голландських залізниць. У німців і бельгійців таблички темно-сині.

Окрім стандартної європейської колії до вокзалу ще йде вузькоколійка якою їздить якийсь місцевий потяг:

Як і в Мюнхені тут люблять розмалювати стіни будинків високохудожнім мистецтвом на християнську тематику:

Їхали ми в Австрію на тиждень, кататись на лижах на місцевому курорті Zell-am-See - Kaprun:
http://www.zellamsee-kaprun.com/en

Ціна питання
- номер з напівпансіоном на двох: 1050 євро. Сайт готелю: http://www.hotel-daxer.at
- скіпас на 5 днів на одну людину: 190 євро (але краще уточнити ціни тут: http://www.zellamsee-kaprun.com/en/activities/ski-board/ski-pass)
- ціна прокату спорядження залежить від багатьох факторів. Орієнтовано 120 - 150 євро за 5 днів. Я брав в прокаті між нашим готелем і нижньою станцією витяга (до якого було 100 метрів). Було дуже зручно. В готелі є сушарка для взуття і місця для зберігання спорядження.

Отже, готель ми навмисно обирали такий, щоб до витягів було по ближче. Першу половину тижня катались виключно на горі, на яку піднімались кабінки нашого витягу. Але потім сніг почав танути на висоті 2000м., а лижники і сноубордисти нагрібали під вечір кучугури, які серйозно заважали нормальному катанню. Тоді ми згадали, що наші скі-паси діють ще й на автобуси до Капруна, де є траси на висоті близько 3000м. Вирішили їздити туди, до того ж гора Кітцштайнгорн - найшвища вершина Зальцбурґу. Як потім виявилось - не одні ми такі хитрожопі і автобус всередині нагадував громадський транспорт зі студмістечка в університет в якомусь українському обласному центрі. Тільки замість тубусів - борди. Згадавсь епізод під час походу на "куполи"на Буковині. Зате весело і сніг пухкий.

А ще там є льодовик на який можна піднятись окремими екскурсійними кабінками лише один раз на день.

Добиратись до базової станції витягу на льодовик треба двома іншими витягами з кабінками. Нижній з них припиняє працювати в 16:30 і якщо ти на нього не встиг - сидиш на горі всю ніч - з'їхати на лижах ніяк - там вертикальні скелі. Основна зона для катання знаходиться між верхню станцією першого витягну і верхніми станціями бугелів, до яких треба добиратись крісельними витягами від верхньої станції другого витягу з кабінками. Я вас не заплутую, просто щоб ви зрозуміли як це виглядає - фото з кабіни витягу, який віз мене на льодовик:

Патріотична маківка гори:

Оглядовий майданчик:

Я на оглядовому майданчику встановлюю особистий висотний рекорд (попередній рекордпротримавсь трошки більше року):

Вид з оглядового майданчика на найвищу гору Зальцбурщини:

Фрірайдять:

Офіційна фрірайдерська (таке бува?) траса:

Решта до лижних трас може спуститись на чомусь схожому на фунікулер:

-Чого витріщивсь(-лась)? Бери та коментуй!

Зальцбурґ всесвітньо відомий завдяки Моцарту, який тут народивсь і трошки жив.

Народивсь ось на цій вулиці. Завдяки ньому тут купа туристів і в кожному другому будинку якась крамничка, або бутік.

Крамнички мені було до сраки, а от вивіски, справжні, ковані вивіски - дуже сподобались:

darynochkaтут є сімейний бізнес:

Сонячний годинник на стіні, ну в Чернівцях таке теж є, нас не здивуєш. Що характерно, погода теж була чернівецька, годинника можна було б і не вішати:

Навколо історичного міста - скелі. А на скелях різні цікаві будівлі, зокрема величезний замок, на який їздив фунікулер, але ми не поїхали, бо треба було ще в Мюнхен на літак встигнути:

Лук:

Прикольні вуличні таблички готичним шрифтом (провулок Пивної Коломийки):

Я так розумію, Зальцбурґ ще й місце паломництва для католиків, інакше пояснити таку кількість українських туристів в околицях місцевого монастиря і на його кладовищі я не можу. Може за мистецтвом приїхали?

Про приїхали - ось такий тут місцевий транспорт:

Ладно, справді транспорт ось такий:

Наскільки класні тролейбуси, настільки безмозгло зроблені автомати по продажу квитків. Я не зміг розібратись як він працює і пішов купувати квиток у водія. Тролейбусна станція перед вокзалом:

Вокзал зовні, відбувались якісь роботи:

Вокзал всередині. Скажіть, що не схоже на нутрощі чернівецького вокзалу? А що - обидва міста були столицями герцогств у складі Австро-Угорської Імперії.

Навіть не знаю, чому ми вирішили поїхати подивитись Швейцарію. Сам не можу пригадати як так сталось, мабуть, хотів подивитись на країну, де все ще дорожче, ніж в Амстердамі (таких країн не так вже й багато). Забукали квитки на сайті мого улюбленого лоукосту easyJet. Я вже писав, як мені подобається юзабіліті їхнього сайту: http://mischko.livejournal.com/99237.html

easyJet - не зовсім класичний лоукост: літає з основних аеропортів, не штрафує за нероздруковані посадкові талони, більше того - вказує в посадкових місце (навіть при онлайн реєстрації!!!), не обмежує ручну поклажу по вазі, лише по розмірах. Різниця в ціні квитка з Air France була лише 12 євро, але в easyJet був більш зручний час вильоту. Чому це в Швейцарію з Амстердаму летить французька а/к? Справа в тому, що аеропорт швейцарського Базеля знаходиться у Франції в історичній області Ельзас біля кордону з Швейцарією та Німеччиною. Базель - найбільше місто, яке він обслуговує, крім нього ще французький Мюлуз та німецький Фрайбург. Тому він називається - EuroAirport:

З усіма трьома містами (і країнами) аеропорт сполучений автобусами (з Мюлузом автобусом до сусідньої станції залізниці - Сент-Луі).

Але нам треба було до Швейцарії. Раніше, до вступу Швейцарії в Шенген, тут було два сектори - шенгенський та швейцарський з прикордонниками і т.д. Зараз залишились тільки митники і то перевіряють вибірково - до людей з рюкзаками ніяких перевірок не застосовують. Я пішов по червоному коридору, бо завтикав і мене ніхто не зупинив.

З приємного - автобус до центрального вокзалу Базеля курсує дуже часто і при цьому роздрукованої з booking.com резервації готелю цілком достатньо, щоб безкоштовно доїхати до кінцевої зупинки - треба лише показати її водієві. В готелі нам видали безкоштовні проїзні на весь час проживання.

Базель зустрів нас похмурою туманною погодою. Центральна залізнична станція Швейцарської Федеральної Залізниці:

Вокзал всередині, зверніть уваги на масштабні картини на всю стіну. Тільки замість соцреалізму, як в будівлях вокзалів України 50х років тут місцеві краєвиди. Окрім квиткових автоматів є ще багато кас (значно більше, ніж я звик бачити в Європі).

Від вокзалу пішли пішки в загальному напрямку історичного центру. Ця інсталяція ще й рухалась (рука з молотком). Біля будівлі банку UBS чи щось таке.

Як тільки ми зупинялись, щоб поглянути на карту (безкоштовно можна отримати на вокзалі, це стосується не тільки Базеля, але й Берну і Цюріху) до нас одразу підбігав якийсь швейцарець і питав, чи не потрібна нам допомога. В Базелі це був кумедний дідусь, з яким я порозумівся своєю кривою німецькою. А в Берні це був десь сорокарічний дядько. Чутки, що в Швейцарії неприязно ставляться до туристів не підтвердились.

Пам'ятка перша - базельський собор - Münster (не плутати з населеним пунктом в Німеччині).

Збудований в 1019-1500 в романському і готичному стилі:

Як класно, що тут не було руйнівних воєн ще з часів Наполеону і все збереглось більш-менш незайманим:

Найбільша фішка собору - скульптурна композиція біля західних воріт вважається найвизначнішою пам'яткою романського стилю в Швейцарії:

Позаду собору - оглядовий майданчик на Рейн:

Поруч, на соборній площі є музей з цікавої архітектурою (вхід у двір безкоштовний):

Висячі сади - прикольна фішка:

Але найкрасивіша будівля Базеля - це ратуша:

По суботам на площі міні-ринок:

Візерунки на дахах такі як в Чернівецького Університету (колишня резиденція буковинського митрополита).

Мюнхенський прапор зліва, щось зв'язане з церквою. В цій будівлі розташований типовий німецький пивний ресторан. Тут можна смачно і недорого (за місцевими мірками) поїсти і попити смачного місцевого пива, що ми і зробили в той же вечір:

В Швейцарії пішохідні переходи - жовті:

Чорний-чорний трамвай:

У місті багато фонтанів зі скульптурами. Колись з них набирали воду для приготування їжі. Вона і зараз тече питна:

Сюди не підем:

Малюнки на стінах чи то опери, чи драмтеатру, як у Австрії чи Баварії. Якась альпійська фішка я так розумію:

Малюнок у стилі соцреалізму (датовано 1960роком):

Хіба це не прекрасно - вантажний кран розмальований в кольори місцевого ФК? Бачив також багато прапорів ФК "Базель"вивішених з вікна квартир. Клуб однозначно вартий підтримки.

Швейцарія, як свого часу і Нідерланди пройшла через конфедеративний етап розвитку. Зараз це федерація, але про той період не забуто. До сьогодні офіційна назва держави латиною Confoederatio Helvetica - звідси і домен .ch і поширене скорочення назви до CH. До речі, латина не є офіційною мовою в Швейцарії, в цьому вона схожа на Південну Африку, доменне ім'я якої .za - але на жодній з офіційних мов ПАР її назва так не скорочується. Насправді це колоніальний спадок - від нідерландського Zuid-Afrika (африкансом буде Suid-Afrika). Ще одна історична паралель - федеративний устрій швейцарці скопіювали з США в 1848 році. В кого скопіювали федеративний устрій американці - я вже писав.

На згадку про конфедеративний устрій столиці у Швейцарії "нема". Є федеральне місто - Берн. Обрали його, тому що в однойменному кантоні крім німецькомовних живуть ще й французькомовні швейцарці, ну і крім того ближче до Франції. Як тут не згадати столиці інших федерацій створені на догоду франкофонам (Брюссель, Оттава) - ну от так і Берн. Туди ми і вирішили поїхати з Базелю на потязі. Ціна квитка здивувала навіть нас, звичних до голландських цін. Отже - між Базелем і Берном - десь 75 км. Потяг долав цю відстань трошки менше, ніж за годину з однією проміжною зупинкою. Знаєте, скільки коштував квиток туди-назад? 78 швейцарських франків на людину. Це десь 64 євро, якщо купувати квитка в автоматі залізниць (приймає Маестро, показує ціну в євро). Ми прозріли. І при цьому ніякої дешевшої опції для людини, яка збирається побути в країні 3 дні в інтернеті я не знайшов. Мінімальні ціни, які вказує сайт SBB-CFF-FFS треба множити на 2, бо це за наявності пільгового абонементу, який і сам коштує більше 100 франків.

darynochka, я десь затупив? Туди був звичайний собі міжміський потяг, як у Бельгії. Тішить, що хоч назад їхав на ICE-3

Але досить про гроші - Берн їх однозначно вартий:

Одразу на виході зі станції (де без проблем можна взяти туристичну карту з позначеним на ній пішохідним маршрутом) на привокзальній площі починається старе місто:

Поруч модернова трамвайно-тролейбусна централь. Громадським транспортом ми не користувались - все можна обійти пішки. Я би навіть сказав - потрібно обійти пішки.

Тут також стоять вуличні фонтани, як у Базелі, прикрашені розмальованими фігурами:

Це Швейцарія - на кожній башті по годиннику:

Швейцарський нацбанк, штабквартира:

На цій же площі - швейцарський федеральний парламент:

Будинки на вулицях старого міста прикрашені скульптурами:

Що це за прапор? Це прапор одного з швейцарських яхт-клубів, який заснований у Берні. Свого виходу до моря у швейцарців нема, але плавають з чужих портів, зате під рідним прапором:

Головна годинникова вежа - Zytglogge.

Кожної години тут відбувається анімована механічна вистава, як у Празі:

За цим годинником звірялись всі інші годинники:

Зверніть увагу на стічну канаву по центру. Вона загратована, але збережена практично в середньовічному вигляді. На цій вулиці 2 роки жив Ейнштейн (справа, не доходячи до фонтану). В цей час він працював над Annus Mirabilis - серією наукових статей, які визначили сучасну фізику:

Фонтан під вікном у Ейнштейна:

Фонтан з ведмедем у обладунках:

Прибалти до контакту зі слов'янами були диким народом ((с)підручник з історії України):

Позашлюбна дитина Ганни Герман та Нестора Шуфрича:

Міськрада:

Засновник міста Бертольд V Церинген з ведмедем, в честь якого воно і назване було згідно з легенди (на місцевому діалекті німецької - Bärn).

Ми полізли на гору, де був сад з трояндами, яких наприкінці березня звичайно ж ще не було. Зате була чудова панорама на стару частину. Чимось нагадує Кам'янець-Подільський, або місто Люксембург, де так само річка вирила каньйон навколо старої частини.

Під горою ще є міні-зоопарк з ведмедями, яких теж ще не було, лише оголошення, що з ними все добре і вони скоро з'являться у вольєрі. Згідно з письмових джерел ведмедів на тому місці тримали ще з 1440х років. А ще там є мініброварня з чудовою і недорогою місцевою кухнею - http://www.altestramdepot.ch/
Рекомендую спробувати їхнє пшеничне і ще на той час був весняний бок. Дуже смачно. Ну і швейцарські rösti - страва з картоплі - http://en.wikipedia.org/wiki/R%C3%B6sti

Це було в день католицької Пасхи, тому в музеї ми не потрапили (а їх там повно - це ж столиця), а отже:
-Рулим назад в Базель.

Як я вже згадував у минулому дописі, ціни на залізничні перевезення в Швейцарії нагадують ціни на авіаційні перевезення в Україні. В планах нашої мандрівки було ще відвідати найбільше місто країни - Цюрих, але закрадались сумніви, чи варто витрачати під це діло стільки грошей (квиток туди-назад за людину в районі 56 євро). Врешті-решт вирішили поїхати і не прогадали: Цюрих виявивсь дуже гарним містом. Це стало зрозуміло ще не вокзалі. Вікітревел стверджує, що вокзал Цюриха - найбільший за кількістю прибуттів та відправлень потягів на день в світі. Але я вже десь читав таке і про Grand Central Terminal у Нью-Йоркуі, здається, про головний вокзал у Берліні. Якби воно не було - вокзал справді величезний:

Не всі платформи розташовані підряд, деякі знаходяться трошки в стороні (як от наша). Чимось схоже на вокзал Мюнхену, напевно, так легше розділити потяги, для яких Цюрих початковою-кінцевою станцією від "проходящих". Як видно з малюнку - на вокзалі є колії 51-54. Таблички блакитні, а не темно сині, і цим схожі на нідерландські:

Швейцарія - це бренд якості і надійності - тільки тут я бачив у локомотива на морді тавро національної приналежності. А ще це багатомовна країна, тому збоку абревіація залізничного відомства на німецькій і французькій (з іншого мало би бути на італійській).

Всередині вокзального терміналу - величезна площа, високий дах, майже порожньо по центру (бо, чомусь, огроджено стрічкою). Прямо перед вами славнозвісний швейцарський залізничний годинник, дизайн якого Apple запозичив (не безкоштовно) для iPhone.

На вокзалі в туристичному бюро я взяв безкоштовну карту і ми почухали по намальованому на ній маршруту. Цюрих, це ідилічні зелені газони з пам'ятниками якимось просвітителям і офісами глобальних корпорацій (в Цюриху їх навалом) на фоні:

Не знаю, що це таке, але гарно:

Магазин хронометрів має власний годинник з цілою батареєю дзвоників:

Типовий цюріський будинок в центральній частині міста:

Будинок на набережній - такий розпис ми вже бачили в Баваріїта Австрії. Окрім традиційного сюжету - "гуцул пасе вівці"ми бачимо ще й елементи марінізму - рибалку на човні. Це не дивно, адже будинок знаходиться на набережній річки Ліммат, яка за кілометр відціля впадає в Цюріхське озеро:

Одна з класних фішок міст за межами Нідерландів - це те, що в них є "рельєф": можна вилізти на якийсь горб і пофоткати дахи будинків, вулиці, мости зверху. Одна з класних фішок Європи - це те, що такі горби не забудовані якимись псевдо-елітними багатоповерхівками, а відведені під парки і зони комунального дозвілля і відпочинку. Так було в Розовому саду Берна, так і в Цюриху.

Я би не сказав, що Цюрих зовсім не будується, погляньте, скільки кранів на фото, але при цьому є отакі гарні скверики з яких видно всю красу міста:

Довелось трохи полазити з дитячим возиком, але для нас це не вперше, та й додає якогось драйву пішохідного туризму до звичайного сіті-тріпу. На маленьких вуличках Цюриху стоять будинки, де тусили відомі товариші, наприклад - Гете:

А тут жив більше року, цитата: "фюрер російської революції Ленін". В мене на роботі є росіянин, який теж бував в Цюриху і не розуміє, як людина після такої краси поїхала робити криваву революцію. Я правильно розумію, що в Харкові єврей Гєпа захищає від Свободи пам'ятник фюреру?

Як і в Берні, тут багато веж з годинниками. А ще нам дуже пощастило з погодою:

Це вже інший годинник, але вони схожі.

Азіаточка позаду мене намагалась сфоткати саму себе зі штативу. Мені вже шкода її хлопця, якщо такий з'явиться - процес явно затягувавсь:

Отак потихеньку ми вийшли до Цюріхського озера. По ньому курсують рейсові кораблі в режимі громадського транспорту. На них дійсні всі муніципальні проїзні. Курсують по колу причалюючи кожних кілька кілометрів до берегу, висаджуючи і забираючи пасажирів. Ми купили квиток на "маленьке коло" - тривалістю півтори години і ціною щось в районі 8 франків (трошки більше 6 євро). Погода була сонячна і можна було сидіти на відкритій палубі:

Десь тут будинки українських олігархів - передмістя Цюріха вздовж озера дуже популярні серед "бамонду"та "іліти":

Після подорожі кораблем ми ще трохи погуляли іншим берегом річки, але, оскільки перед цим я забув зарядити фотоапарат, фоток ви не побачите. Нам дуже сподобалось озеро - того дня на набережній було багато людей, адже це був вихідний (понеділок по Великодню у західних церков). Цюрих однозначно - must see.

Я вже писав про нашу мандрівку найдовшим у світі трамвайним маршрутом. Цього разу ще одна майже унікальна трамвайна подорож: за кордон. На даний момент в світі існує два інтернаціональних трамвайних маршрути: один між німецьким Заарбрюкеном і Францією, до нього ми ще доберемся. А сьогодні - маршрут номер 10 між швейцарським Базелем і швейцарським таки Родерсдорфом із зупинкою у французькому селі Леймен (історична область Ельзас).

Колись це була залізнична лінія тому у трамвайної зупинки є вокзал як у залізничної станції:

Вокзал цей збудували ще німці (Ельзас належав з 1870 по 1919 рік до Німецької Імперії), тому вигляд у нього типово німецький. Тему Ельзасу я постараюсь розкрити в своєму наступному пості про відвідини Мюлуза. На карті це виглядає отак:

У Базеля є два трамвайних відомства, бо і кантонів Базель двоє: Базель-місто і Базель-земля. Базель місто обслуговують трамваї BVB (я один подумав Борусія з Дортмунду?). Трамваї у них зелені. А є ще BLT. Трамваї у них жовті. Хоча це все відносно - можуть бути трамваї повністю в рекламній лівреї. Ну але в основному жовті:

Маршрут "десятка" - їде через 3 кантони (Базель-місто, Базель-земля і Солотурн - там його кінцева в Родерсдорфі) і один департамент - Верхній Рейн. Відповідно 2 країни:

Позаду мене Франція. В мене є такі прикордонні французькі фотки на кордоні з Андоррою поблизу Пас-де-ла-Касаі Люксембургом поблизу Шенгену:

Будівля вокзалу була зачинена, там зараз якийсь кабінет мануальної терапії та інший малий місцевий бізнес. На дошці оголошень об'яви про оренду: хатинка за 800 євро на місяць. Непогано - 30-40хв до Базеля, трамвай їде щочвертьгодини. Ми вирішили роздивитись навколо і повернутись назад за годину. Люди тут ввічливі - з нами вітались на французькій і набожні:

А ще тут є замок, до якого ми з дитячим візком не долізли. Зате помилувались пейзажами:

Потім дочекались трамваю у зворотньому напрямку (з Родерсдорфу до Базелю) і поїхали назад в Швейцарію. Трамвай мав лише одну низькопідложну секцію і велосипеди в них кріплять до вікна:

Довелось двічі (туди і назад) купувати квиток на 1 зону, бо ця транспортна зона не покривалась нашим проїзним. Автомати в Швейцарії дуже приємні в користуванні. Розуміють мови, самі підказують який квиток брати, якщо ввести станцію призначення. Показують ціну в євро, але курс наїбатильський, краще платити у швейцарський франках:

Шкода, що не долізли до руїн замку, але всюди встигнути не варто й намагатись.

В першому дописія вже писав, що в Швейцарію ми приїхали з Франції, на території якої знаходиться аеропорт, який обслуговує Базель. Коли настав час повертатись ми пішли на вокзал, а саме на його французьку частину. Французька частина ще не знаходиться у Франції, а лише обслуговується французькими залізницями - SNCF, потяги якої їдуть у Францію, але, щоб туди потрапити треба пройти крізь митницю. Митниця там така сама як і в аеропорту - ніхто навіть не подививсь на туриста з наплічником.

В попередньому дописі про трамвай, який їде зі Швейцарії у Франціюмій блог обізвали рельсофанським. Ну що ж, щоб тримати марку - прошу звернути увагу на квитковий автомат. На початковому фото він зображений зліва. Це був НАЙДУБОВІШИЙ квитковий автомат, який я коли не-будь використовував. По перше - він на французькій і знайти якусь іншу локаль мені не вдалось. Інтерфейс там не тачскрінівський - треба крутити коліщатко, а вибір опції підтвердити його натисканням. Ви колись налаштовували режим яскравості в моніторі, а тепер уявіть що за допомогою подібного інтерфейсу треба купити три квитки? Ось приблизно такий юзер-експіріенс. Щоправда, на вокзалі в Мюлузі стояли вже сучасні тачскірінівські автомати. Одне радує - ціна квитка: 7 євро. Ось цей регіональний потяг довіз нас до Мюлуза і поїхав далі до Страсбургу:

Провінція Ельзас вперше стала французькою наприкінці XVII сторіччя (що характерно - згідно з угодами підписаними в Наймейхені та Райсвіку - обидва в Нідерландах). Проте Мюлуз, розташований поміж Ельзасу залишавсь швейцарським ексклавом аж до 1798 року. Французи, використовуючи відірваність міста від решти земель Швейцарської Конфедерації, застосували економічну блокаду і змусили місцевих німецькомовних мешканців приєднатись до Французької Директорії. Stadtrepublik Mülhausen стало частиною Франції. Щось подібне де Голль пробував замутити з Монако вже в ХХ столітті, але у тих було море, та й часи в Європі вже були інші. Отакі вони ті французи. В 1871 році, після їх поразки Мюлуз разом з рештою Ельзасу стає частиною Німецької Імперії. Анексія була досить виправданою, адже більшість населення окупованих земель балакали місцевим ельзаським діалектом німецької. Пруф:

Далі, німці програли Першу Світову і за Версальським мирним договором повернули весь Ельзас французам, разом з Мюлузом. Ну потім ще був період окупації під час Другої Світової, але це вже дрібниці. Місто, особливо в історичній частині зберігає багато суто німецьких рис і в архітектурі і в топонімах. Вулиця Вільгельма Теля і сам лучник:

Щоб ви не думали, що тут як у Брюсселі - таблички двомовні і зміст назви просто перекладається: ось лінкна Google Street View з вуличною табличкою з назвою центральної площі. По перше: щоб не було ніяких імперських настроїв - замість стандартної німецької використали місцевий ельзаський діалект. По друге: французька назва "Площа Возз'єднання"зовсім не передає ельзаської (німецької) назви "площа Ратуші". На самій ратуші нема жодної таблички, що це колись була ратуша - лише, що це колись був готель і що тут колись зупинявсь (чи виступав) де Голль. Ну і ще меморіальна табличка на згадку про возз'єднання. Але сама ратуша прикольна:

Щоб ви не сумнівались - старовинні написи на стіні на німецькій:

На цій площі є багато прикольних будинків з малюнками і підписами німецькою. Особливо прикольно виглядає французький прапор на фоні напису "Freiheit und Eintracht" - свобода та єдність:

Якщо в місті щось нагадує, що теперішні господарі тут недавно - начіпляй повсюди побільше прапорів:

Добре, що хоч вуличні вказівники продубльовані німецькою, напевно, туристи приносять добрий дохід в місцевий бюджет:

З визначного - в місті знаходиться чудовий кальвініський собор Св. Стефана. Ельзасу пощастило і католики не стали викорінювати місцеві протестантські порядки, як у решті Франції.

Ельзас при будь-якій владі зберігав певну автономію. Навіть зараз тут діють винятки з французьких законів - так зване "місцеве право". Тут церква не відділена від держави і місцева влада субсидує католицьку, лютеранську, кальвініську і іудейську громаду. Також місцеві ради мають більше повноважень, ніж в решті Франції.

Місцевий вокзал збудований в 20-30 роки ХХ сторіччя. Чимось нагадує конструктивіську архітектуру Харкова столичного періоду:

Ми купили квитки до станції Сент-Луїс (не в Луїзіані), де пересіли на автобус до аеропорту. Є щось душевне в цій станції і цій Франції:

Дещо припізнився з цим звітом, але краще пізно, ніж ніколи. Отже, влітку 2012 ми запланували поїхати у відпустку. Туристична індустрія в Нідерландах розвинута як ніде інде. Ну воно і зрозуміло чому - ВВП на душу населення друге в Євросоюзі (після Люксембургу), розподілене більш-менш рівномірно (рівномірніше лише в Скандинавії). Держава гарантує 25 робочих (не календарних!) днів на відпустку на рік. Не забувайте, що Амстердам - це великий транспортний хаб, а англійська (а подекуди ще й французька чи іспанська) у голландців розмовна. Отже основною проблемою було щось обрати. Випадково натрапив у якійсь газеті результати щорічного конкурсу-премії в туристичному бізнесі Zoover Awards. З цьогорічними результатами якого можна ознайомитись, наприклад, тут: http://www.zooverawards.nl/

В цьому конкурсі в категорії "літній відпочинок" 2012-го року перемогла фірма SunWeb Vakanties - http://sunweb.nlМи порились на їхньому сайті і обрали відпочинок на Кріті (Греція), варіант з прямим перельотом з Амстердаму прямо в Ханью на 11 днів, тобто 10 ночей, коштував нам трьом (я, жінка, донька) - 1,040 євро. Це включаючи чотиризірковий готель, трансфер між аеропортом і готелем, all-inclusive (середньої якості, якщо чесно). Опція all-inclusive при поїздці в Грецію, яка славиться своєю кухнею і дешевизною сервісу була обрана з метою спростити нам відпочинок з дитиною і ми про це трошки потім пошкодували: там гарний вибір де поїсти, навіть в селі Рапаньяна, де був наш готель.

Додам ще, що фірма свої зобов'язання виконала майже досконало, а деколи навіть перевищила наші очікування. Скажімо, така ситуація: доньці під час відпочинку виповнилось 2 роки. Відповідно повертатись вона вже повинна як "дитина", а не "немовля" - тобто на окремому кріслі в літаку. Після резервування на сайті і оплати по онлайн-банку з нами зв'язались представники компанії і сказали, що взагалі-то в такій ситуації треба ще доплачувати, але нас це не стосується і ціна залишається попередня. А потім ще й ваучер на 50 євро на наступне бронювання прислали :-) А, коли ми вже відлітали з Кріту, гід, що нас супроводжувала (вперше бачив повну голландку, вони тут в Нідерландах всі, зазвичай, прокачані велосипедами) сама взяла одну з наших валіз і віднесла на стійку реєстрації, бо бачила, що з сумками і дитиною нам трошки важкувато. Молодці - заслужили на трошки реклами.

Отже, місто Ханья - друге за величиною місто на Кріті:

З давніх-давен заселене греками, свого часу було під владою Константинополю, про цей факт нагадують жовті прапори і герби з двоголовим візантійським орлом на православних культових спорудах:

Під час хрестових походів місто дісталось якомусь відважному лицарю, який одразу ж продав його венеційським купцям за 100 срібних марок. Ханья стала важливим торгівельним вузлом в Середземномор'ї. Деякий час його навіть намагались "віджати"генуезці, але довго тут вони не протримались. Від італійців в Ханьї залишилсь красиві італійські дворики-колодязі:

Барокова архітектура церков теж від макаронніків:

Вони також значно укріпили міський мур задавши місту його теперішні обриси (символічно, що ресторан під муром має італійську назву):

Шматок фортеці, вихід з венеціанської бухти і маяк:

Посеред XVIІ сторіччя місто після двомісячної облоги захопили турки. Ханья стала резиденцією намісника османського Кріту. Всі церкви конвертнули в мечеті, проапгрейдили їх мінаретами:

Крім такої, трошки пиздуватої діяльності, турки залишили після себе і щось хороше. Зокрема цей хамам - турецьку лазню. Зараз тут картинна галерея:

Весь цей час грецький народ дуже сильно страждав під турецьким ярмом, періодично займаючись Коліївщиною. Про ватажків тих повстань нагадують пам'ятники і бюсти в центрі міста. Ось, наприклад, такий козак-пірат:

Ім'ям одного з таких піратів названо і аеропорт, до якого ми прилетіли - Іоанніс Даскалоянніс. Це була мужня людина, яка не тільки різала басурман, але й добровільно здалась останнім, коли ті почали використовувати антипартизанську тактику проти місцевого грецького населення. Ось і меморіальна дошка в терміналі (зверніть увагу на кількість рейсів - сюди літають лоукости, чартери і регулярки з усієї Європи, особливо з північної її частини):

І саме ім'я героя великими літерами на будівлі терміналу, де так доречно був безкоштовний wi-fi:

Хто знає - що це за металеві пересувні конструкції? Я спочатку думав, що це якісь шумові бар'єри, але потім прочитав, що це аеродром спільного базування з військовими і подумав, що це, можливо, якісь ширми, щоб закривати завантаження секретного боєкомплекту. На аеродромі базуються американці, бачив крізь ілюмінатор літаки USAF і навіть зліт F-16. Вау. Шкода, що не можна було це сфоткати - це заборонено, табличку про заборону я все ж таки сфоткав:

Ще запам'яталась цікава деталь - всі написи в аеропорту були продубльовані кількома європейськими мовами, серед яких і польською :-)

Повернемось в місто. Крім героїв визвольної боротьби тут дуже люблять попів (хоча не факт, що вони теж не займались цією боротьбою):

Такі милі руїни в центральній частині. Будинки в яких люди живуть зовні не дуже відрізняються від руїн, але в них є якийсь південний шарм і поруйнованість сприймається як елемент декору. Вуличні таблички мають латинську транслітерацію:

Симпатичне місто - на набережній багато дрібних бізнесів: ресторани, катання на яхтах, художники різні. Ну одним словом, південний курорт в православній країні:

Коли вся континентальна Греція почала бунтуватись проти турків на Кріті і собі почались різні рухи в бік від'єднання. В греко-турецькій війні 1897 року, метою якої було відвоювання Кріту у османів греки зазнали поразки, але Туреччина під тиском європейських імперій змушена була визнати Кріт як самостійну державу на чолі з другим сином грецького короля Георгом, графом Корфським. З грудня 1913р. Кріт став частиною Греції. Під час цього перехідного незалежного періоду Ханья була столицею незалежної держави і якраз тоді було збудовано більшість будинків в центральній частині:

Архітектурні смаки запозичені у мешканців Апеннінського даються взнаки навіть після 250 років османського правління. В наступному звіті я розповім про цікаві прочитання грецьких вивісок і назв, трошки викладу фоток з тієї місцевості, де ми відпочивали 10 днів.

В попередньому дописія зробив короткий ілюстрований історичний екскурс в райцентр Ханья. Відпочивали ми не в ньому, а на хуторі Рапаньяна, що в околицях Колімварської сільради:

Церква нашого села. На одному кадрі видно автобусну зупинку (синій круглий знак справа), телефонну будку, дерев'яні стовби, візантійські прапори і годинник. Церква кінця ХІХ сторіччя, її якраз реставрували:

Греки - дуже набожні люди. В пам'ять про загиблих родичів вони зводять такі міні-храми на стовпчику. Їх часто видно вздовж дороги (мабуть, на спомин про загиблих в автомобільних аваріях), а також в дворах. Всередині - свічки:

Грецький алфавіт. Як сказала моя жінка - "це таке дивне відчуття, коли можеш прочитати, але не можеш зрозуміти":

Тут є фанати "Металіки" (такі ж як у Кашкаїші фанати Sepultura):

На смітнику в аеропорту написано УПА, покажіть це Міші Добкіну:

До мого приїзду готувались - ексклюзивний випуск макаронів "Місько":

Гуляючи по Ханьї натрапив на цікаву вивіску. Зі мною на попередній роботі працював турок на прізвище Kaba. При вході стояв власник і зазивав мене усередину, я відмовлявсь і якось ненароком сказав, що у мене є знайомий турок з таким прізвищем, як назва його магазину.
-Турок? А ми греки!
І зник всередині. Отакі вони горді крітівці (крітівчани, крітяни?). "Кава"грецькою означає - "бухло":

Рибний ресторан з українською назвою в Колімварі. Ми сюди не заходили, лише пройшли поруч:

Набережна Колімварі, вдалині монастир-фортеця. Туди жінок навіть не пускають на екскурсію. Кораблик плаває на якийсь "піратський острів", яких в Середземному морі знайдеться біля кожного туристичного місця. І люди ведуться. Ми не повелись.

Громадський транспорт представлений автобусами КТЕЛ: http://www.bus-service-crete-ktel.com/
Залізниці на Кріті наче вже нема. З нашого села в райцентр їздив щопівгодини. На кінцевих станціях квитки можна купити на касі. На проміжних у кондуктора, який крім того ще керує посадкою, помагає покласти дитячий візок в багажне відділення (автобуси міжміські), а потім кричить водієві "Памо, памо"і той рушає.
Ціна за 30-40 хвилинну подорож - щось в районі 3.20 євро з людини. Квиток тут же друкують на терміналі. Але здачу повністю можуть не додати - греки, що з них візьмеш. Зажати 30 центів тут це норма. Я пробував купити квиток в автоматі на станції, але він, звичайно ж, не працював (мабуть, страйкував):

При цьому кондуктори чудово володіють англійською, хоча й виглядають як звичайні сільські хлопці. Автобуси набиваються досить щільно, люди їдуть і стоячи. Після великого дощу намоклим голландським туристам заборонили сідати на крісла - замочите. Ще одна характерна критська особливість - міста можуть мати декілька назв, наприклад грецьку і італійську, які зовсім не схожі. Кінцевою нашого автобусу згідно розкладу був населений пункт Кастеллі. Але в розмовній мові всі називали його Кісcамос. Але загалом в транспортній сфері в Греції повний бардак. На табло автовокзалу не пишуть, де і з якої платформи почнеться посадка на автобус. Дівчина в диспетчерській лише розводила руками: "I don't know". Це дуже бісило голландських туристів, доводилось блукати між автобусами і розпитувати у водіїв - "ви на Харьків?". Тому я не дивуюсь, що у них там зараз криза, з такою-то дисципліною.

Доньці на Криті дуже сподобалось. Ми буквально відривали її від огорожі за якою жив ендемічний крітський круторогий козел:

Пляж для дитини ідеальний - замість піску, який потрапляє усюди і мутить воду - дрібна галька, як у Судаку. Море було дуже чисте і прозоре. Я купив в готелі маску (продавщиці були з Молдови і Болгарії і спілкувались між собою румунською, а з нами російською). Ну і пляжі у вересні були вже не такі багатолюдні:

А ще я відкрив для себе оузо - грецьку національну анісову горілку. На смак воно як самбука. П'єш і не відчуваєш як уже сп'янів. Більше не буду дивитись Лігу Чемпіонів з баварцями - половина наступного дня пропала.

Назад летіли з того ж таки аеропорту нашими голландським лоукост авіалініями Transavia, які ще підробляють на чартерах. Доньці вперше довелось сидіти на окремому кріслі (з міркувань безпеки стюарди не дозволили сидіти їй на колінах у мами під час зльоту, а потім вона вирубалась):

Єдине, що не сподобалось - це all-inclusive, в Греції він явно зайвий, там є багато кафешок з недорогою місцевою кухнею.

Сьогодні рівно 3 роки, як ми з дружиною переїхали в Нідерланди. Перечитав тільки-що свій допис про переїзд: http://mischko.livejournal.com/66580.html

Ми вже тут непогано прижились, я вважаю. Я змінив роботу (краща зарплата, краще організований робочий процес). Щодо мови: я вже більше розумію, ніж не розумію. Можу порозумітись з офіціантками і продавщицями, в побутових ситуаціях теж стараюсь не палитись. Головне, це навчитись розбивати почуті речення на окремі слова - це справедливо відносно будь-якої мови.

За 3 роки я встиг об'їздити весь південь і центр європейської частини королівства, трохи сходу і взагалі не потикав носа на північ, можливо, цього року потраплю й туди. Всюди дуже гарно, охайно, відчувається турбота про довкілля та історію. Дуже милі люди.

Практично всі бюрократичні процедури вирішуються по інтернету або через звичайну пошту. Чиновників бачив лише, коли отримував дозвіл на проживання (зараз в мене вже п'ятирічний, тому я їх не скоро побачу знову). При цьому ми були там єдиними білими людьми. Ага, ще стикаюсь з місцевою владою, коли завіряю запрошення в Нідерланди для своїх друзів та родичів - для цього треба йти в райраду разом з жінкою і в присутності чиновника ставити на анкеті підпис, що я несу відповідальність за гостей. Потім платити 29 євро за кожну анкету. Терпимо.

Подобається голландський оселедець, смажена риба ( http://nl.wikipedia.org/wiki/Kibbeling ), сира ковбаса ( http://en.wikipedia.org/wiki/Amsterdam_ossenworst ). З кухні колишніх колоній їм бельгійський вітлоф ( http://nl.wikipedia.org/wiki/Witlof ), індонезійські соуси, тушені гострі перці - самбал ( http://nl.wikipedia.org/wiki/Sambal ).

Щодня пиляю 8км на роботу на велосипеді через сусіднє містечко Дімен. Сьогодні потрапив на розведений міст, його, щоправда, якраз опускали.

Було б непогано, якби з Нідерландів почав літати в Україну якийсь лоукост, або місцева Трансавіа, або Візз, або Раяни. В ідеалі - easyJet. Українців тут з кожним роком все більше і більше, тож чому б і ні?

Загалом нам тут подобається, країна зроблена для життя і люди сповідують принцип "живи сам і не заважай жити іншому як йому заманеться". Мені це пасує.

Ідея поїхати в Німеччину на різдвяний ринок жевріла давно. Колись, ще в далекому 2008-му році, коли ми з дружиною на 10 днів приїжджали провідати в Нідерланди наших кумів вдалось на один день вирватись до Кельну. Ми не планували потрапити на якусь різдвяну двіжуху, просто так вийшло. Нам сподобалось і ми почали планувати щось таке і на цю зиму. Варіантів було багато, але хотілось щоб і дорога подешевше, і проживання в межах певного бюджету. Тож вирішили замість літаком кудись на південь Бундесу податись до ближньої до нас Північної Рейн-Вестфалії.

Їхали місцевим "Інтерсіті"до Херлену, де за короткий час треба було купити квитки на щогодинну електричку до Герцогенрату - прикордонного містечка та передмістя Аахену де нас чекав забуканий готель. Я трохи затупив і не купив квиток на цей потяг заздалегідь, навіть не пам'ятаю, чому. В останній момент біля залізничних апаратів була така велика черга, що я пішов в касу і купив собі квиток там, переплативши 7.60 євро (практично вартість квитків на нас). Зате отримав знижку на голландську частину шляху за своїм абонементом. Три нідерландські станції після Херлену обслуговує локальна дочка Дойче Бану - Euregiobahn. Звичайна собі одноповерхова європейська електричка:

Вокзал в Герцогенраті, місцеві пацанчики (навіть попозували) і логотип вокзалу. В дизайні логотипу використано прапори Нідерландів і Німеччини, бо цей регіон утворений містами Керкраде-Герцогенрат зберігає певною мірою локальну ідентичність, про яку я вже згадував в дописі про лімбурзьку мову: http://mischko.livejournal.com/99855.htmlТільки тут її називають ріпуарською.

Про сам Герцогенрат багато не скажеш - містечко маленьке і мало цікаве з точки зору туризму, сусіднє голландське Керкраде значно ціквіше: з Німеччини було видно абатство на горі на голландській стороні. Але мотельний бізнес тут є - він розрахований на гостей Аахена до якого 17хв на електричці. Ось така скульптура привернула там нашу увагу:

Масивна дура аахенського вокзалу:

Похідні Ворота (Marschiertor) - один з залишків старовинного міського муру вільного імперського міста Аахену. Збудовані в 1257-1300 роках. Свого часу там була студентська общага, мотель, квартирувавсь Гітлерюгенд.

На вікіпедії є кращі фото, я тоді не зміг зробити гарного знімку, здається, вони були на реконструкції. Вхід в місто:

Ринків в місті було декілька, один з них прямо під Аахенським собором. Закладений за наказом Карла Великого, собор став свого роду "градообразующим предприятием"і дав місту його французьку назву - Aix-la-Chapelle.

Зверніть увагу - центральна, так звана "імператорська капела"збудована у візантійському стилі - це ж ще було до розколу християнства на східну і західну гілки. Король диких франків як і наші князі рівнялись на Візантійську Імперію в усьому. Освятив собор папа Лев ІІІ. Вид з міської ратуші:

Вхід до собору:

Візантійський стиль стає все більш очевидним всередині:

Правда схоже на православну церкву:

Мені подобається синьо-золота кольорова гама:

Мармуровий трон, на якому був похований Карл Великий і який до середини XVI сторіччя слугував германським королям. Їх коронували в Аахені:

Сама труна з імператором кілька разів відкривалась його наступниками і зрештою зараз знаходиться в ризниці храму.

Крім собору в місті ще є міська ратуша початку XIV сторіччя:

Вид збоку:

В ній якраз німецькі королі і коронувались. Зараз там виставлені королівські дорогоцінності Карла Великого. Серед них є шабля, про яку написано, що вона з північного Причорномор'я. І справді, шабля на вигляд як козацька:

А ще на стінах фрески з легендарними сценами з життя імператора. Хрещення підданих з елементами повалення поганського ідола, ми це теж проходили, тільки на 200 років пізніше:

Оригінальна середньовічна металева статуя (на площі зараз знаходиться її копія). Тут їй тепліше:

Батальні сцени:

Повсюди оцей символ - підпис, чи як би зараз сказали "логотип"Карла Великого:

Нам пощастило - одна з охоронців ратуші виявилась з Донецька і нас пустили в їхній туалет, який знаходиться на ще не до кінця відреставрованій частині ратуші. Реальне таке підземелля, але з ліфтом і туалетом для інвалідів :-)

Ратуша вночі на фоні символу різдвяного ринку - пряника у формі хлопця:

З розваг - глінтвейн, сосиски, жива музика і співи. Причому були і досить якісні речі з Бітлз, які співала вся площа:

Атмосфера чудова, от тільки снігу тієї зими було мало. Перший день він ще тримавсь, але дрібні дощі його змили. Різдво без снігу - це не наш метод. Але все одно нам сподобалось провести в Німеччині 2 дні і потрапити в місця, звідки починалась історія Німеччини і західної Європи.

Цей травень видався дуже щедрим на вихідні дні. Я кажу про Європу, а не про Україну, де травень традиційно відпочинковий місяць. Вже давно ніхто не каже "жовтневі свята" - про них давно забули, а "травневі свята"гуляють усі. Хоча, якщо задуматись, у "травневих"українських така ж природа, як і у "жовтневих", і по хорошому їх би теж варто було замінити. Але не будемо про політику.

В Голландії на травень припало аж 2 вихідних - Вознесіння і Трійця. День Перемоги тут називається День Визволення і вихідний він лише раз на 5 років, відзначається 5 травня.

Тепер про франкофонію: на трійцевий вихідний ми з дружиною в останній момент забукали готель в сусідньому Льєжі на 2 ночі. Квитки на поїзд з пересадкою в Маастрихті по тарифу "Бенілюкс-вікенд" (17 євро на дорослого в один бік). Три години з хвостиком і ти в 100% франкомовному середовищі. Під час срачів прихильники двомовності в Україні постійно тикають пальцем на європейські країни з декількома офіційними мовами. Ну от в Бельгії голландська рівноправна з французькою. Провінція Льєж навіть межує не лише з Фландрією (голландськомовна частина Бельгії), але й з Нідерландами. Ось типовий діалог з бельгійцем:

-Do you speak English?
-Very little...
-Spreek je Nederlands?
-Better English.

Ну в сфері обслуговування англійську ще більш-менш знають: з трьох походів в нормальні повноцінні ресторани (в центрі Льєжу, прямо біля ратуші) лише в одному з них офіціантка не балакала англійською (що характерно - меню там теж було лише французькою). І лише в фастфуді хлопець побачивши, що я хочу розплатитись карточкою голландського банку перейшов зі мною на голландську. Ніяких двомовних повідомлень на зупинках громадського транспорту. Ні слова на голландській на автобусних і залізничних квитках. Все французькою. Ось така вона славнозвісна двомовність. Добре, що хоча б англійську через раз розуміють.

Але цього було мало і в суботу, напередодні свого дня народження (минулої неділі це сталось) полетів в Бордо (Ryanair давав хороший тариф з Ейндховену - 119 євро за трьох пасажирів туди-назад). Взяв ще понеділок і вівторком з відпустки. Поїздити по шато, вина подегустувати не вдалось - тури треба букати заздалегідь, ми прийшли, коли в автобусі залишалось лише 2 місця і організатори були дуже суворі на рахунок перевезень дітей на руках батьків - тільки в дитячому кріслі. Але це мене не засмутило: вино я майже не п'ю, а привід повернутись знайшовсь. Зате ми залізли на найбільшу в Європі дюну: http://en.wikipedia.org/wiki/The_Great_Dune_of_Pyla

А ще я відкрив для себе чарівний світ французької кухні. Золоте правило франкофонії: яке б пиво не замовив у Бельгії - воно обов'язково буде найсмачнішим з усього, що куштував до цього. Яку б нову (і не до кінця зрозумілу, бо меню повністю на французькій) страву не замовив у Франції - вона буде шедевром кулінарного мистецтва. В Бельгії я відкрив для себе Scotch C.T.S. - темне пиво верхового бродіння. А у Франції - tartare de boeuf. В обох країнах просто дуже класна випічка і хліб. Ми щодня снідали круасанами і еклерами (це "заварне"по їхньому). У Франції в курортному містечку Аркашон я навіть спостерігав чергу з магазину аж на вулицю за свіжими багетами. Давно я такого не бачив. А ще ніякий Subway і поруч не лежав з сендвічами, які на твоїх очах складають у свіжо-вийнятий-з-печі багет.

Любов франкофонів до них знайшла відображення в голландському фольклорі. Під час ланчу на роботі:

-У Бельгії одразу помітно, де живуть валлонці, а де фламандці.
-Це як? Що, тин з багетів?

Що ще сподобалось в цих країнах - це знижки на залізничні квитки. В Бельгії у вихідні квиток в касі на міжміський поїзд, що їде з Льєжу до Намуру майже одну годину коштував менше, ніж 5 євро. У Швейцарії - в 6 разів дорожче!
У Франції я спочатку купив квиток в дибільному автоматі регіональних залізниць (TER). Я вже про нього згадував в пості про Мюлуз. А потім задумавсь - а раптом тут теж є знижки. В касі на вокзалі Бордо-Сен-Жан спочатку попалась неангломовна асистентка, яка редиректнула нас на молоду англомовну арабку:

-Я тут купив квиток до Аркашона, 21 євро з копійками на двох, а нема нічого дешевше, тарифи вихідного дня якісь?
-Ні немає. Стоп, ви з дитиною?
-Ну так.
-Тоді є тариф для супроводжуючих малолітньої дитини, він на 5 євро дешевше.

Взяла наш квиток, віддала п'ять євро з копійками, надрукувала нові квитки, ніякої бюрократії. Взагалі у Франції дуже класний сервіс: готелі, ресторани, магазини.

-Не забудьте провалідувати перед посадкою.

Місцева особливість - за непровалідований квиток штраф. В Бельгії квиток можна навіть в кондуктора купити :-)

А ще я 15-го числа ходив на фінал Ліги Європи в Амстердамі. Вболівав за Бенфіку, але вони продули. Ось такий насичений подіями місяць.

В грудні я вже знав, що перейду на іншу роботу і треба було відгуляти десь 3 дні відпустки, щоб не згоріли. Не хотілось сильно витрачатись, тож вирішили поїхати в Італію, куди літають лоукости і де (за чутками) все дьошево. А ще там тепло і можна довше часу проводити на вулиці. Крім того хотілось поїсти справжньої італійської їжі, яка мені дуже подобається, але при цьому в Нідерландах вона досить дорога.

Мабуть, найвідоміша архітектурна споруда Італії, знайома кожному українському школяреві по підручнику з фізики. На Фейсбуці зібрала багато лайків:

Вежа знаходиться на Соборній площі, де окрім вежі, сюрприз, ще знаходиться собор. Сюди ведуть всі дороги:

В соборі дуже класно:

Поруч з собором ще одна культова споруда - хресна купальня. Англійською воно буде baptistry, а от як перекласти це українською?

Звідти відкривається гарний вид на соборі і вежу:

На цій же площі ще одна пам'ятка - старе кладовище:

Могили насправді не під газоном, а в коридорах по бокам:

Полізли на вежу. З погодою, як бачите, не дуже повезло, але ми й цьому раділи, у Флоренції все стало набагато гірше.

Дзвін, за ним собор і купель:

В Італію, я вже про це писав, ми ще їхали з метою скуштувати місцеву кухню. Один з моїх колишніх співробітників деякий час жив в Пізі і зараз там ще мешкає його брат. Ми зв'язались з ним і попросили порадити куди краще всього піти поїсти. Він склав нам список з 6 закладів, які сам регулярно відвідує. Але при цьому забув попередити, що між 14:00 і 19:30 жоден нормальний заклад не працює. В подорожах ми часто підлаштовуємось під графік нашої малої туристки, тому нам довго довелось блукати між ресторанами.

Півчетвертої:

-У вас можна поїсти?
-Можна, давайте я вас запишу.
-Ні, ми хотіли б зараз.
-Зараз ні. Я й кухаря додому відпустив, давайте в 19:00 приходьте на вечерю.

Їсти в макдональдсах і тому подібних шаурма-донер-кебаб місцях в Італії для нас було не варіантом. Як назло - більшість рекомендованих місць відкривались пізніше за конкурентів. Тому ми встигли лише забігти в одну піцерію в перший день. В цій піцерії ми зустріли людей зі свого голландського літака :-) Їм це місце теж порекомендували. Обслуговував нас дуже старий дід, який погано чув і тому приніс пляшку вина, а не два келихи, як ми замовляли. Але піца там була просто ням-ням. І ще одного разу зайшли в мішелінівський ресторан, який відкривавсь раніше за інші заклади. Там теж була суперська кухня, але і рахунок в 82 євро за два з половиною роти. Але тут діє те саме правило, що і у Франції - щоб не замовив - усе буде дуже смачним. Ну і офіціантки веселі дівчата.

Взагалі в Італії дуже люблять дітей. Коли ми вже їхали з Пізи у Флоренцію на потязі галасливі італійські студентки грались з донькою.

Зі збігів - на реєстрації в отелі була дівчина з Харкова. Вона прочитала в моєму паспорті, що я з Харківської обл. і дала нам номер на першому поверсі. Отель був у старовинному будинку і ліфта там не було. В цьому готелі ми теж зустріли людей з голландського літака.

Далі була Флоренція.

Пам'ятаєте, я писав про облом з швидкісними поїздами в Нідерландах, на фоні якого якого пробна експлуатація Хюндаїв не варта навіть замітки в районці? От воно і підійшло до закінчення. Бельгійське відомство, яке відповідає за безпеку на залізничному транспорті забракувало новий потяг - мовляв небезпечний, може сходити з рельсів. Їхня залізниця одразу скасувала всі замовлення на італійський потяг V250 (також відомий як "Альбатрос"). Потім те саме зробили і голландці на підставі того, що італійці з AnsaldoBreda не встигли за 3 місяці усунути всі несправності. В Нідерландах наслідки були навіть серйозніші - керівник залізниці пішов з посади через критику.

Одразу вилізли нагору всі недоліки тендерних закупівель - італійці перемогли, бо запропонували дешевшу ціну і кращі строки поставки. А їх єдиний конкурент - Alstom із Франції не став демпінгувати. Хоча французькі поїзди вже їздили по Бенілюксу: Thalys, Eurostar, інженери і урядовці вирішили дати шанс італійцям, які роком раніше (тендер був в 2004р) виграли тендер в Данії. Італійці обіцяли поставити перший поїзд в 2009, але все затягнулось до 2012.

Щоб якось врятувати ситуацію запущено поїзди Гаага - Брюссель через Роттердам. Дві столиці, як не як. Крім поїзду Амстердам - Брюссель під брендом "Fyra"їздив ще потяг з пасивними вагонами і причепним локомотивом до Роттердаму і Бреди. За останні пару тижнів голландські залізниці прибрали всюди назву "Fyra", щоб не створювати негативних асоціацій. Ще раніше зникла обов'язкова доплата за швидкість між Амстердамом і його аеропортом, якщо їдеш цим потягом. Ми катались на ньому в Роттердам колись: http://mischko.livejournal.com/86820.htmlЦі потяги залишаться.

Італійці погрожують судом, але їхні діло труба - нмсд. Уряд планує провести ще один тендер, тим більше, що і Alstom, і деякі інші місцеві перевізники зацікавлені в концесії Амстердам - Брюссель.

У Флоренції є багато чого цікавого, але щоб цим всім насолодитись туди не треба їхати посеред дощового грудня!!!. Там, як і у Пізіє Соборна площа зі своїм собором поруч з яким менш відома, але не менш красива вежа-дзвінниця:

Собор величезний:

Дзвінниця теж:

На неї можна вилізти - тоді згори буде видно усе місто:

Типова вуличка. Дуже незручно, якщо з дитячим візочком:

Уявляю, як тут класно весною:

Наступного дня йшов дощ і ми пішли "дивитись Відродження"в одну з найбільших тематичних галерей світу - "Уффіці", поруч з нею знаходиться палац Веккіо:

На площі багато скульптур, а ще більше всередині:

Найвідоміша картина - "Народження Венери"Сандро Ботічеллі. Місцеві царьки з роду Медічі довго збирали всілякі картини по всій Європі і підтримували місцевих талантів. На другому поверсі є вихід на терасу з якої можна сфоткати верхню частину Палацу Веккіо - він просто на рівні очей:

Що ще гарного у Флоренції? Дуже класний трамвай, як це не парадоксально, від AnsaldoBreda - це ті засранці з мого минулого допису, які обломались побудувати нормальний швидкісний потяг для голландсько-бельгійського консорціуму: http://mischko.livejournal.com/104182.html
А от трамвай у них вийшов непоганий:

Місця всередині розташовані по православному, як на Батьківщині у метро:

Ну і найкраще, з того, що я бачив - творчий підхід до оформлення дорожніх знаків. Дотепно, на вандалізм не тягне, а посміхнутись змусить:

Сюди було б класно повернутись, коли погода буде трошки краще.

В Нідерландах будь-яка державна організація розуміє, що живе на податки, які платимо всі ми. Щоб пояснити громадянам для чого платяться податки і куди вони йдуть періодично проводяться різноманітні дні відкритих дверей, коли можна прийти і подивитись, на що витрачають кровні єврики, поспілкуватись зі служивими людьми, переконатись, що служба іде на совість. Одна з таких організацій - збройні сили Нідерландів. Щороку військове відомство влаштовує для народу свята. Раніше таких днів в році було по два на кожен рід військ, але через скорочення фінансування вирішили залишити лише одне, розтягнули його на два дні. Цьогоріч для авіації знаменна дата - сторіччя заснування. На авіабазу Фолкел (Північний Брабант) прибули гості з усієї Європи (наших не було, а шкода, вони б могли щось показати).

Ось французи з "Патруль де Франс"на Alpha Jet малюють голландський триколор:

Господарі свята на F-16:

Вертоліт CH-47 Chinook кудись тягав цілий день бобік:

Апачі:

Знову голландці і знову F-16:

Італійці з "Фречче Тріколорі"на Aermacchi MB-339. Ці були найскаженіші. Не дивно, що в 1988-му на авіашоу в Німеччині вони втратили трьох пілотів і спричинили смерть 70 глядачів.

Швейцарці з "Патруль Свісе"на F-5E:

Два Спітфаєра часів Битви за Британію:

На землі теж були літаки. В деякі навіть пускали після довжелезної черги. Бельгійці на C-130 Hercules:

Літак E-3A попереджає про ракетний напад:

Несподіванка - Ан-2 "Кукурузник". На шоу були поляки, які випускали цей літак до 1991 року. Дуже ним пишались, продавали з ним футболки.

Польський МиГ-15, він теж літав того дня, але ми не встигли побачити:

Це F-18 фінів. Він теж встиг політати і на його виступ ми встигли. Але літав так швидко, що годі було зробити нормальний кадр (ладно, я тоді в черзі за хотдогами стояв, не було часу фоткати).

Єврофайтери Люфтваффе:

Уривок історії. Крайній зліва- Phantom F-4 німців. Їх зараз вже мали б замінити на Єврофайтери. Крайній справа - голландський B-25 Mitchell - бомбардувальник часів війни за незалежність в Нідерландській Ост-Індії (зараз відома як Індонезія).

A7E Corsair. Палубного базування літак:

Від F-16 хотілось ригати, так їх було багато, ще й не тільки голландські, але й з інших країв. Ось цей по центру - з Норвегії:

Людей було багато. Прийшли дивитись не тільки на шоу, але й на інформаційну програму (позаду в наметах персонал бази пояснював з чого складається їх служба, показували двигуни і зброю, роздавали інформаційні буклети). Заїбісь здєлано - ніяких черг ні на в'їзді, ні на виїзді, а людей в той день приїхало 250.000

Різні фанатські товариства, які займаються консервацією бойової техніки часів Другої Світової привезли сюди свої скарби. Людей пускали лазити, я гадаю, цей американський танк може навіть бути на ходу:

Свою історію тут люблять і бережуть. На завершення літали літаки Королівських ВПС Нідерландів останніх 60 років: Gloster Meteor, Hawker Hunter, F-16

Що ще там літало, але в кадр не потрапило? JAS-39 Gripen чехів (не знав, що східні європейці юзають це скандинавське чудо), Міраж 2000, а вірніше, навіть, 2 Міража. Останні теж смалили не по дитячому. Здається, все. А, в перший день ще був на огляд виставлений F-35 - винищувач п'ятого покоління. Нідерланди - одна з небагатьох країн, яка має їх на озброєнні (фактично F-35 - єдиний прийнятий на озброєння винищувач п'ятого покоління). Шкода, що не вийшло подивитись на це диво техніки. Постараюсь наступного року знову потрапити на день Королівських ВПС.

...чи вірніше про скіглінняпастви Церкви Свідків Покращення з приводу запуску денного залізничного сполучення в Україні.

Один з типових аргументів - це нефізіологічність тривалої подорожі в сидячому положені™. Мій закид про те, що от їздять люди автобусами по 16 годин, або літають "трансатлантику"по 10 і ніхто про "нефізіологічність"такої подорожі не згадує, плацкартними ортодоксами не сприймається.

Поверніть нам ~~царя і колгоспи~~нічні лежачі поїзди!

Ось, мій френд, знайома в реалі

pink_scienceвідправилась з дворічною донькою залізницею з Амстердаму до Берліну: http://pink-science.livejournal.com/88136.html

З пересадкою.

На сидячих місцях.

Між Берліном і Амстердамом трохи більше 660км, приблизно, як між Києвом і Донецьком.
Поїзд між столицями їде 6 годин 20 хвилин проти 6 годин 50хв у Хюндая на Донецьк.
Сім денних потягів щодня і один нічний.І ніхто, жодна курва, не плаче, що нічних дуже мало, бо той їде довше і найдешевший квиток все одно буде сидячим (це тим, хто проти нічних сидячок).

Ціни можна знайти отут: http://www.treinreiziger.nl/internationaal/trein_naar_berlijn
Кому лінь заглядати - найдешевший квиток на денний потяг коштує 39 євро, але за цією ціною місць мало.
Кому не лінь - зверніть увагу, що порівнюються ціни на потяги з ціною квитка на літак. Ми свого часу летіли в Берлін KLM - 99 євро туди-назад. З Амстердаму літає також easyJet, у них ціни ще на 20 євро дешевше. Але потяги курсують і я не чув, щоб залізниця скаржилась на їх заповнення.

Я би дуже хотів, щоб в Україні і далі впроваджувалось денне залізничне сполучення. Не завжди голос народу - це голос Бога. Людей треба виховувати і привчати, пояснювати, чому вже не може бути так, як було колись. Особливу увагу звернути на роботу з православно-комуністичними™ регіонами. Це невдячна справа, Колєсніков поплативсь, але шляху назад, НМСД, немає.

Жінка зробила на ювілей подарунок - півгодини польоту в якості курсанта на літаку Cessna-172:

В Нідерландах є декілька аеродромів, що використовуються загальною авіацією, в мене навіть був вибір, з якого саме летіти. Та за першим разом політати не вдалось - вже коли ми збирались виїжджати зателефонували з аеродрому і відмінили політ. Мотивація: погані погодні умови. Дійсно, був сильний вітер. Передзвонив і призначив на інший день. І ось він настав.

Руки трошки тремтіли. Я й машиною керувати не вмію, а тут цілий літак. Інструктор - молода симпатична дівчина Алетта. Колишня бортпровідниця KLM, якій набридло літати пасажиром. Розповідала - щоб стати пілотом треба було здати 15 екзаменів, бідкалась, що дуже багато теорії. Я заходив до них на сайт, дививсь ціну - 13-15 тисяч європейських грошей. Спочатку ми обійшли літак і Алетта ознайомчо розповіла про функціональне призначення певних вузлів машини. Як працюють закрилки, стабілізатори, хвіст. Потім я сів за штурвал і мені дали трохи порулити злітною смугою. Руління відбувається за допомогою педалей, відповідно, літак відхиляється в потрібну сторону залежно від того яку педальку (ліву чи праву) тиснеш. Злетіли, набрали 1500 футів і керування передали мені.

Внизу пропливали поля Флеволанду - наймолодшої з провінцій, повністю відвойованої у моря. Я тримав курс по каналу обабіч якого були вітряні електрогенератори:

Я намагавсь зрозуміти, що означають покази різних приладів. Все зрозуміло інтуїтивно, фанатам ігр-симуляторів має бути ще простіше.

Можна було трохи покрутити літаком туди-сюди. Періодично мені давались підказки:
-А ну знижуйся до 1200 футів і повертай ось на те от місто. Зараз я подивлюсь по карті, що це за населений пункт. Ага, це Хардервайк.

І дійсно - це був Хардервайк, а оця блакитна будівля по центру, що нагадує тюбитейку - це дельфінарій.

Моя вірна супутниця життя не покидала мене. Вона, взагалі-то, мала б сидіти з дитиною на землі, але я, зовсім несподівано для себе, нагрузив бабульку, яка залагоджувала передполітні якісь формальності, щоб вона трохи побебісітила. Бабуся погодилась і дружина полетіла з нами

Під крилом літака про щось нам співа зелене море ланів...

Райони, які ми пролітали були забудовані порівняно недавно. Багато стоянок яхт:

-Пристібніться, зараз буде посадка

Фото з інструкторкою на пам'ять:

Потім нам обом ще видали сертифікат. Залишиться на спогад. Літали ми з аеропорту міста Лелістад. Це повноцінний аеропорт з терміналом, якому Чернівці можуть тільки позаздрити. Регулярні рейси та чартери з нього не виконуються, але бізнес-авіація і отакі любителі як ми літають. Подейкують, що KLM, яка є одним зі співвласників головного аеропорту Схіпул хоче витіснити на цей аеропорт (теж керується ними) свого основного конкурента - лоукост easyJet. Подивимся, що воно буде.

Поруч знаходиться музей авівації - Авіадром: http://www.aviodrome.nl/
Заточений під дітей, в експозиції є старий пасажирський Фоккер, Ан-2 і Міг-21 розфарбований під ВПС НДР. Ну і ще багато інших літаків. Треба туди спеціально прийти, там ще й внутрішня експозиція є. А ще репліка старого аеровокзалу Амстердаму міжвоєнного періоду.

Рекомендую спробувати покерувати літаком - заряд позитивних емоцій, якого вистачає надовго.

Ця розповідь про подорож з Нідерландів до України через територію безвізової Туреччини з проміжним виходом із аеропорту до міста і трансконтинентальною мандрівкою громадським транспортом.

Європа

Отже, за два місяці до поїздки завдяки skyscanner.com.ua було локалізовано найкращий (за співвідношенням ціна/цікавість) варіант мандрівки на Батьківщину. Особливістю цього разу було бажання прилетіти в Харків, а повернутись за два тижні зі Львова (якби ж то щось дешеве літало з Чернівців...). Прямих рейсів з Амстердаму (навіть з сусідніх Брюсселю чи Дюссельдорфу) немає, варіантів залишалось небагато - через Київ, Відень, Москву, чи Стамбул. З точки зору оптимальності маршруту найкращим вибором був би Відень, але Австрійські Авіалінії - дороге задоволення. Інколи на них ще можна знайти дешеві квитки (того року літав LOT + Австрійські) до/з Львова, але до Харкова квитки дуже дорогі. Врешті решт взяв квитки на сайті турецької а/к Pegasus за 260 євро через Стамбул. Непогана ціна за 4 перельоти. Ще одна перевага - довга пересадка і безвізовий статус Туреччини. Тож я й вирішив трошки погуляти.

Я завжди намагаюсь зареєструватись на рейс і роздрукувати посадкові талони самотужки, якщо а/к і аеропорт підтримують таку послугу. Це було дуже доречно - на реєстрації в аеропорту вже стояла довга черга з турків, що відлітали назад на Батьківщину. Я вже настроївсь чекати в цій черзі, щонайменше півгодини, аж тут підійшла працівниця аеропорту і попросила звільнити одну зі стійок лише для пасажирів, що вже мають посадкові і хочуть здати багаж. Так і сказала: "технічної можливості зареєструвати вас на рейс в мене нема". Черга переді мною вмить розсіялась і я виявивсь першим. Турки дуже дивувались таким порядкам. Мені навіть довелось показувати їм свої роздруківки: "Computer, Internet, Boarding Pass!" - проповідував я. Турки лише захитали головами і поплентались в хвіст іншої черги.

Азія

І ось наш Боїнг-737-800 приземлився в аеропорту імені Сабіхи Гьокчен. Це другий за величиною аеропорт Стамбулу. Він знаходиться на азійській стороні міста. Стаття у вікіпедії називає Pegasus Airlines бюджетною авіакомпанією, але це не зовсім правда. З лоу-костами її споріднює компонування салону (крісла під зав'язку, всі економ) і цінова політика (найдешевші квитки у нас на сайті, ціна не залежить від того летите ви в обидва боки, чи лише в один), їжа на борту платна. В той же час стиковки в них гарантовані, існує накопичувальна програма винагородження для постійних клієнтів, перевезення багажу входить в ціну квитка, є код-шерингові партнери. Тому краще назвати її гібридною.

Тепер ви знаєте, як буде турецькою "Паспортний контроль". Я спеціально відкрив прикордоннику одну з розпочатих сторінок свого паспорту, але він ніби навмисно зафігачив печатку посеред чистої сторінки.

В аеропорту і по дорозі з нього багато реклами розрахованої на російськомовних туристів/човників:

Я ще перед подорожжю читав собі потихеньку форум на avianews.com там був описаний алгоритм добирання з аеропорту в центральну (читай - європейську) частину Стамбула. А ще в мене на роботі є співробітник відтіля. Він теж дав кілька цінних порад. Ну і звичайно сайт аеропорту зорієнтував мене з номерами автобусних маршрутів. Як і в будь-якому мегаполісі, в Стамбулі дуже легко потрапити в автомобільний затор, тоді автобуси можуть стояти годинами - попередив мене колега. В мене ж було всього лише п'ять з половиною годин і це рахуючи прикордонників і контроль безпеки. Тому я вирішив не економити гроші, а доїхати автобусом до першої станції метро. Я попросив водія заздалегідь попередити мене, коли ми до неї під'їдемо, той не розумів англійської, але прохання моє виконав. Знак метро нагадує позначки на гугло-картах:

Вхід до станції. Зверніть увагу на логотип муніципалітету. Я виріс в атеїстичному, але дуже мілітаризованому суспільстві, тому в мене він викликає зовсім інші асоціації, ніж задумувалось автором.

В холі станції. Лінія нова (відкрита в 2012), тому є ліфти, все продубльовано англійською, автомати для поповнення карток теж її знають.

Поїзд метро виглядає саме так, як він намальований на табличці. А картину я б назвав "Встановлення радянської влади в Константинополі". В мене вона викликає асоціації з розписом Південного вокзалу Харкова чи старого терміналу в аеропорту Львова.

Це кінцева станція, але в майбутньому її планують продовжити аж до аеропорту. Було б класно, якби заплановані станції (ліва сторона) відкрились.

Зручна навігація на підлозі - прочитав кінцеву станцію і знаєш куди тобі йти:

Двері відкриються тут. І таки відкрились там, правда, коли я вже виходив, народ на посадку стояв якраз навпроти дверей заважаючи тим, хто хотів вийти.

Платформа. Табло показує час до наступного потяга (як у всьому світі), а не час з моменту відправлення попереднього (як в Україні). І хто тут турки?

Екран з інформацією, є англійський переклад. Оголошували лише турецькою. Зверніть увагу на гірлянду під схемою маршруту над дверима - діоди дійсно підсвічують лише тут частину шляху, яку поїзд вже проїхав. Зрозумілий всім інтерфейс, молодці.

І от я на кінцевій - Кадикой. Звідси ходять пароми до європейської частини:

Над нею саме зараз сідає сонце, підсвічуючи мечеті, Софію і палац султана:

Картина - замилуєшся. Саме тому поруч тусуються туристи, один з яких клацнув і мене. Справа на фото вокзал Гайдарпаша.

Я б одразу сів на паром, але там є багато компаній, які відпливають від різних причалів, тому я втратив трошки часу шукаючи потрібний причал. Але врешті-решт я потрапив на кораблик, який повіз мене в Європу. Міст Європа-Азія:

Європа

Скажу одразу - впізнати яка з будівель з мінаретами була Софією практично нереально. Вони всі схожі на неї. Як сказав мені турок-співробітник - всі мечеті в Стамбулі збудовані за її зразком. Як тільки паром причалив до європейських берегів я побіг шукати щось їстівне. Європа, мінарети:

Якраз на набережній було багато риби-гриль, яка тут же й готувалась. Риба + булочка + помідори з цибулею - виходить дуже смачний перекус. Я пішов назад на пристань запитати коли буде наступний паром.
-Next? No next.
Я одразу побіг назад на корабель, який привіз мене. Зараз я розумію, що хлопець просто не зрозумів запитання (з англійською там не дуже). Але в Європу я потрапив і пунктик програми виконано. До літака залишається ще 3 години, тому краще вже їхати назад. Я сів на той самий корабель, що привіз мене в Європу і пішов в бортове кафе пити турецький чай.

Азія

В Азії я з парому одразу побіг на автобус, який за годину з копійками довіз мене в аеропорт. Мінусом автобуса були відкриті вікна, з яких салон продувало. Чомусь в жарких країнах дуже люблять кондиціонери чи отакі от протяги, від яких мешканця помірного клімату аж тіпає.
Аеропорт:

Стійки для самостійної реєстрації, у лоу-костів таких ніколи не бачив:

Літак на Харків затримався на 15 хвилин, але це було не суттєво.

Європа

Дві з половиною години польоту над Чорним морем та Україною - і от я в Харкові.

Ще на борту помітив велику кількість турків і трансферних пасажирів з Ірану та інших країв. Були і "наші"з ЄС. Пара в багажному залі:
-Это наша сумка?
-Та шо-то не понятно, вроде наша.
-Так шо ты стоишь - открой и посмотри.

Я в Україні!

Все як і минулі рази: Україна класна, якщо в неї приїжджати туристом і не стикатись з українською державною медициною.

З останньою довелось стикнутись і цей раз. До лікарів претензій нема, а от до обслуги і організації процесу прийому лікарями хворих зауваження серйозні. Якщо на дверях написано "Не заходьте - вас покличуть", зверху горить яскравим світлом табло "Не заходити", то нормальна європейська людина стане в чергу, хіба ні? Ну, постояв я ото в черзі 10хв, руху нема, позаду мене вже й інші відвідувачі вишикувались. Я йду до реєстраційної, питаю, чи скоро я попаду, а мені кажуть: "А чого ви не заходите?". Я охуїв. А потім вийшла лікарка з кабінету і каже:

- То просто так написано, щоб постійно не заходили, а так то можна заходити, якщо нікого нема всередині (блядь, а я це звідки мав знати?)
- А на табло чому написано?
- А я табло не включала - то, певно, хлопчик виходив і ліктем зачепив вимикач.

Якщо цих бюджетних виродків будуть розганяти, я сумніваюсь, що за ними хтось плакатиме. Бо люди приїхали з села, сидять в приймальні годинами і не знають, що їм далі робити, а їм цього ніхто не каже. Вони одне в одного випитують, який то цей Михайлович, до якого треба підійти. А медсестри ходять туди-сюди. Почали шукати наш рентген-знімок.

- Я не можу знайти - ось вам конверт, ідіть на кухню, розкладіть всі знімки на столі і знайдіть ваші.

І віддала нам знімки. Всі. Чужі теж. Підписані. Яка лікарняна таємниця? Яка цілісність інформації? Ми могли хоч половину собі забрати. Добре, що хоч наші там були. І ліфт не для всіх, і підлога вся порепана, і замість іграшок - ікони. Дітям пофіг на ікони - вони хочуть гратись, але ні - ми йобнем ікони, щоб було православно навкруги. Середньовіччя.

З хорошого - покатавсь таки на Хюндаї:

Хюндай класний. В ньому не хитає, можна читати книжку хочу усю дорогу, працює клімат-контроль, wi-fi і ще й до того ж є розетка. З мінусів: УЗшний процесінг не хотів приймати мою картку, пішов купити квитки в касі - а там навіть черга по квиточкам! Розвивається УЗ!

Ще на вокзалі Харкова пофоткав двоповерхову Шкоду:

Моя мама, навіть, не знала, що такі існують в Україні. Вона в таких тільки коли до мене в Нідерланди приїжджала каталась.

Хюндай не зламавсь по дорозі, а от табло на вокзалі - так:

Був приємно здивований асортиментом пива в українських супермаркетах. Вибір пива ще краще, ніж у нас. Причому географія вражаюча: Прибалтика, Грузія. У нас такого нема.

Ще сподобався перехід харківського метро на безконтактні картки. Зроблено все на висоті, єдине, що погано - нема оплати банківською карткою: поповнення лише за готівку. Або я не бачив такого автомату. Ось ті, що бачив:

Окрім аеропорту, в який я прилетів, в Харкові залишилось ще багато артефактів Євро-2012:

Латинська транскрипція українських назв:

Англійські оголошення на дорожніх знаках:

Ну і взагалі видно, що країну трошки підлатали під чемпіонат, європеїзували, хоча подекуди лише косметично. А ще класно, що в Харків прийшов Wizz Air і відкрив рейси на Варшаву - вже планую полетіти через столицю Польщі.